Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Питання про доречність маркування туристичних шляхів у Каратських горах, стало для мене найбільш актуальним восени 2008 р. Тоді, ранньої осені, маючи певний туристичний досвід та подорожуючи знайомими місцинами, мені вдалося добряче поблукати з групою своїх колег в густому тумані на Свидовецькому хребті. Після того випадку, я пообіцяв собі, що прикладу максимум зусиль, щоб встановити хоча б вказівники на основних вершинах хребта та кольорові маркери на стежках які ведуть до них. З надією якнайшвидше і щонайбільше отримати будь-яку інформацію стосовно маркування туристичних шляхів, я розмістив повідомлення „Непромаркований Свидовець” на одному з карпатських форумів. Рекація у людей була була різною… Але невдовзі я познайомився з „найголовнішим” маркувальником карпатських гір Василем Гутиряком (фундація „Карпатські стежки”), від якого отримав повну та змістовну інформацію щодо цієї процедури.

Так, влітку 2009-го, я став учасником табору волонтерів-маркувальників. Хочу зазначити, що від 2008 року проект маркування туристичних маршрутів фінансується урядом Чеської Республіки через благодійне товариство «Людина в скруті». Тому до цієї акції були  залучені не тільки місцеві природоохоронці, але й десятки чеських та польських волонтерів. Ініціаторами та виконавцями маркування у Закарпатській області були: Карпатська туристична асоциація, інтернет портал karpaty.net.ua, та Закарпатський гірський пошуково-рятувальний загін. Метод маркування заснований на принципах маркування Клубу Чеських Туристів (КČT) та польських PTTK.

Великою перевагою цієї системи маркування є легке розуміння і висока кількість знаків, що полегшує орієнтацію на території. Філософією проекту було визначення початкових маршрутів на гірські перевали (щоб полегшити орієнтацію передусім у селах – між будинками, і не спрямовувати туристів на неправильну початкову трасу або дорогу, та допомогти орієнтації у лісі, де велика кількість відгалужень убік ускладнює чіткість уявлення про дорогу). На орієнтаційних схематичних таблицях рекомендувати зручні маршрути для переходів через гори із зазначенням відстані на покажчиках напрямів українською мовою (з назвами, ідентичними до туристичних карт, що видаються в останні роки в Україні).

Звичайно, я мріяв чим скоріше виконати свою обіцянку стосовно непромаркованого Свидовця. Але обставини склались так, що на Свидовецький масив було десантовано велику кількість чеських колег-волонтерів, в той час коли Боржава та околиці Колочави з Синевіром потребували створення окремої, потужної групи маркувальників. А так як Боржавська полонина знаходиться найближче до мого дому, керівництвом проекту було прийнято рішення відрядити мене саме туди – на Міжгірщину. -Всерівно куди, подумав я, адже загальну справу робимо! Вранці 03.09.09. я зустрівся з своїми однодумцями які вже з нетерпінням чекали виходу на маршрут.

Наш табір (10 чол.) було розміщено у с.Пилипець, на схилах г.Гемба біля гірськолижного підйомника. Стояла ясна і тепла погода – ідеальні умови як для роботи так і для зйомки. В додоток, вранішні тумани для мене, як фотографа, були справжнім „делікатесом”.

Перший день у таборі був присвячений адаптації, знайомству та вивченню маркувальних схем. А увечері, зручно розмістившись біля ватри з горнятком трав’яного чаю, всі з захопленням слухали всілякі  бувальщини від „старожилів” про життя-буття гірське. Сон покинув табір майже до „других півнів”…

Наступного дня, вдосвіта, швиденько поснідавши та розділившись на дві групи ми вирушили на маршрут для знакування. На цей день для моєї команди було завдання промаркувати 24 кілометровий відрізок Полонини Боржава: з/д Оса – г.Скалянка – 1279 м – г.Зенева – 1365 м – г.Стой – 1681 м – г.Великий Верх – 1598 м – с.Пилипець. Не хотілося б вдаватися в деталі процесу, щоб з цієї розповіді не вийшов серіал, проте на основних моментах, які запам’яталися найбільше, я все-таки зупинюсь. Щоб дістатися до залізничного вокзалу Оса (початок маркувального маршруту), ми подолали 4 км бездоріжжям на „чотирьох”.

Далі, прийшлося подолати таку ж відстань, але вже на своїх „двох”, з банками фарби, розчинниками, коробкою пензлів та ганчір’я.

Як відбувався процес маркування, найкраще розкажуть світлини, які я намагався зафіксувати на свою камеру, почергово замінючи її на пензель (+ трафарет та коробка з марк-набором).

Найдовшим маркувальний шлях видався впродовж лісу, де приходилось ставити на деревах маркери майже кожні 100 м. Тільки після того, як скінчилася лісова межа, всі з полегшенням зітхнули. По хребту було значно легше і жвавіше наносити знаки.

Під вечір, на висоті близько 1500 м над р.м., ледь не зіпсувала наші плани гроза. Але все обійшлося, і злива застала нас коли ми вже були біля водоспаду Шипіт, неподалік табору. На сьогодні – завдання виконано! Потім було знакування решти Боржавського хребта – Міжгірщина та район Колочави… Процес хоч і довгий, проте цікавий та пізнавальний!

В кінці робочого тижня навіть довелося завітати в Усть-Чорну, де мав пройти завершальний етап маркування туристичних маршрутів в районі Закарпатської області. В суботу (07.08.09.), пізно увечері, команда закарптських та чеських волонтерів за „круглим столом” підводили підсумки тижня та обмінювались маркувальним досвідом. Тут я і познайомився з своїми закордонними колегами, які займалися маркуванням „мого” Свидовця. Коли розказав їм в деталях, з чого почалася моя історія маркування, а також про своє фото-хобі (+ фотозвіт маркувальних робіт за тиждень на CD) – чеські колеги були трохи приголомшлені… Не менш здивовний був і я, коли рівно через місяць після нашої зустрічі в Карпатх, гірська служба Чеської республіки запросила мене на зустріч Судетсько-Карпатських лавинно-рятувальних служб в горах Крконоші (Чеська республіка). З того часу почалось листування з колегами, обмін досвідом та цікавими матеріалами, зав’язалась дружба та взаємовигідна співпраця.

Здається, мандрувати горами, вряд чи може колись набриднути. Останнього дня (08.08.09.), перед відїздом із табору с.Усть-Чорна, найвитриваліші члени команди погодились на фінальний маршрут, так званий „контрольний вихід”, з метою перевірки якості маркування туристичних шляхів учаниками протилежного (чеського) табору.

Було тепло та сонячно. Тому прогулятись такою погожою дниною – сам Бог велів. В цей похід я взяв з собою навіть свого 8-ми річного сина. Полонина Красна – наче красна дівчина засмагала на яскравому сонці під бездонним блакитним небом.

Навколо все вражало своєю живописністю, а полонина щедро пригощала своїх гостей солодкими афинами та запашною брусницею. В цей день, на туристичному одометрі, додалось ще 18 км. Спустившись з Полонини Красної до пункту „Konigsfeld”, ми ще встигли прогулятись околицями села, відвідати стару вузькоколійну залізничну дорогу з вокзалом, та бурхливі води Брустурянських порогів – царство піни і бурунів.

На полонині Красна

Брустурянські пороги

Звісно, щоб промаркувати та утримувати в належному стані всі  туристичні маршрути Українських Карпат, загальною площею більше ніж 24 тис.кв.км., потрібен не один десяток волонтерів. Так, у 2008 р. я став членом фундації „Карпатські стежки” – громадської організації заснованої групою ентузіастів з метою розвитку активного туризму, сприяння охороні довкілля, пропагування здорового способу життя та розвитку громадської активності в галузі рекреації.  Участь у проекті маркування туристичних шляхів – 2009, це мій мізерний внесок  у рекреаційний розвиток туризму, турбота про мої Карпати, без яких вже не уявляю свого існування. І зовсім не важливо де саме ти намагався бути корисним: на Боржаві, Свидовці чи в Горганах. Карпати – наш загальний зелений дім і всі ми, без виключення, повинні берегти та дбайливо відноситися до цієї природної спадщини.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка

  • Лідія:

    Днями ходили на г.Темпа…Маршрут промаркований чудово. Навіть потрапивши в сніг та туман добре видно було шлях. Велике спасибі за те, що Ви так турбуєтесь про туристів…:)))

Залишити коментар