Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

«Риздво – це велике, головне рокове свєто. На Риздво праведне Сонце вбераєтси в силу. Шо день, бірше зачінаєт вид Риздва сонце огрівати своїм теплом закостенілу из студени свою доньку, нашу матір – Земню. На Риздво родитси Божя дитина. Перемога світла над темнотов. Вид Риздва день зачінаєт біршєти, а нічь менчєти. На Риздво колєдники витают колєдами й плєсами Боже Риздво. Йому радуєтси всий народ. На Риздво церьква так буваєт людьми переповнена, єк муряховина муряхами. З усіх верхів сивно изсипаєтси нарід до неї бо кождого кортит подивитиси на колєдників»

(Петро-Шекерик Доників «Рік у віруваннях гуцулів»)

Серед челяди, яких кортіло подивитися як радуєтси гуцульський народ народженню Божого сина, виявив бажання і я зі своїми друзями. Довго не зволікали, по машинам – їдемо! Їдемо свєткувати Різдво на Гуцульщину.

6-го січня. Косів. На святу вечерю нас запросив мій друг-гуцул Ромко Печижак. Пампушки, мариновані грибочки, голубці з кукурудзяною крупою, узвар (і ще декілька страв, назву яких не вдалося запам’ятати) – все це довелося бодай трохи продегустувати, щоб не образити хазяїв.

7-го січня. Їдемо у Криворівню свєткувати народження Божого сина. Село Криворівня розташоване у долині ріки Чорний Черемош за сім кілометрів від районного центру Верховина Івано-Франківської області. Перша письмова згадка датується 1719 роком. Назва походить від форми русла ріки, яка саме тут вигинається і робить петлю. А деякі легенди стверджують, що на рівнині жив чоловік на прізвисько «Кривий» і люди, які йшли до нього з гір, казали так: «Іду до кривого на рівне». У свій час тут мешкали Михайло Коцюбинський і Гнат Хоткевич, бували дружина Антона Чехова Ольга Кніппер, Костянтин Станіславський, Лесь Курбас.

Відома також Криворівня зйомками шедеврального фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». А де ж ще фільмувати, якщо саме місцеві краєвиди свого часу надихнули Михайла Коцюбинського на написання одноіменної повісті? Хату-гражду де проходили зйомки фільму, можна побачити й зараз – варто лише перейти пішохідний місток через Чорний Черемош біля церкви.

Місцева церква, де зазвичай починається знаменита криворівнянська коляда, височіє понад шляхом. Нагору ведуть круті східці. Невеличке подвір’я вщент заповнене людьми. Церква Різдва Пресвятої Богородиці була збудована у 1719 році. Особливістю цього храму є те, що за три століття, незважаючи на всі випробування, він ніколи не був закритим і в ньому завжди звершувались Богослужіння. У храмі Різдва Богородиці часто збираються на спільну молитву за Україну і за Світ віруючі різних християнських конфесій і навіть інших віросповідань.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці Біля церкви у Криворівні

«На Риздво по Службі Божій старший церковний брат и старший колєдницкий вибірця виходєт из церкви у правй руці из колєдницким хрестом и дзвінком, а за ними валит усий нарід из церкви так, єк за вивчєрем на полонині вівці з кошєри. Він, поцоркуючи дзвоночьком над головов за голосом скрипки й тримбіти, зачінаєт наокола церкви колєдницкий плєс. Колєдницкі табори играют в скрипки й трембіти. Перед усим збірним народом кожда табора показуєт, шо вна значіт тай вартуєт. А нарід дивитси на колєдників тай їх судит, котрі табори найкрашше плєшут, найбуйнішше йдут».

Одягнені всі приблизно однаково. У колядників по вишитих сорочках — яскраво вигаптувані кептарі, зверху — багато оздоблені на грудях, прикрашені кутасами темно-бордові сердаки, штани заправлені у високі чоботи. Дехто тримає в руках гуцульські топірці-бартки, ще хтось несе на плечах трембіту чи мисливський ріг, кілька чоловіків — зі скрипками. До зап’ястя правиць прив’язані дзвоники.

«Єк шумні води гірскі не стихают через цілі Божі свєта керекорити по горах колєдники, играют тримбіти, ни вмовкают скрипки, на вирви плиют у повітрю вітрами співанки. Буйно ходєт вид хати до хати колєдники. Витают колєдами Боже Риздво тай вінчюют людий: шєстєм, здоров’єм тай на многаліт из свєтками».

Дзвоник і повесмо

P.S. Цікаво, що саме в цій церкві також проходили зйомки фільму «Тіні забутих предків», але вони виявились настільки духовно сильними, що їх зняла цензура і до фільму вони включені не були. Ці кадри відзняли вже згодом в Києві – на студії ім.О.Довженка.

Присілків у Криворівні — більше десяти. Загалом у селі понад 800 дворів. Від Різдва до Водохреща колядники мусять побувати в усіх без винятку оселях. Колядують навіть там, де господарі не живуть. «Аби добро не минуло хату та землю».

Біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці

По закінченні цього магічного дійства, ближче до вечора, пакуємо плєцаки і сповнені вражень вирушаємо до нашої садиби, що під Сокільським хребтом, щоб зповна відчути колорит гуцульського Різдва та відзначити народження Божого сина. По дорозі колєдуємо у сусідки Рибчук Гафії, яка пригощає нас оселедцем, кручениками, голубцями – і все це під гуцульський самогон! Додому добралися десь під вечір… Віпчинська хата, яка стала вже для мене майже другим домом, зустріла гостей наче наречена у зимовому білому вбранні. Хутко розпалюємо піч, ставимо Різдв’яну ялинку, варимо банош та накриваємо св’ятковий стіл.

Вночі небо приваблювало мерехкотінням безліччю зірок. Під медитативну музику свого аудіо-плеєра, я зачаровано вдивлявся у цю синю безодню стоячи на морозі та замріяно поглинаючи кожною клітиною свого тіла космічну енергію Різдв’яного свята. А вранці, коли сиві тумани стелилися по долинам, я виходив на подвір’я і натщесерце, гарячими губами, зривав терпкі ягоди з куща підмерзлої калини.

8-9 січня. Прогулянка Сокільським хребтом приносила неймовірне задоволення. Стояла сонячна та морозна погода. Біля лісу ми розпалювали вогонь, смажили шашлики та попивали глінтвейн. Десь у низу, під хмарами, доносились звуки трембіт та колєд. Справжнє Різдв’яне свято!

На Сокільському хребтіГлінтвейн по-туристичному

Відвідали також Каширський Камінь, який наче гігантський велет гордо виглядав з-поміж смерек над Сокільським хребтом.

«Молоко», що розлилося по долинах поміж сіл, немов величезна біла перина заповнила чашу між двома хребтами. Здавалося, що на цю ковдру можна прилягти або просто повалятися як у м’якому ліжечку.

По дорозі до низу несподівано натрапили на делікатесне схил-поле, де на білосніжному покривалі,  жовтими ліхтариками  в променях згасаючого сонця, відсвічували підмерзлі жовті яблука.

В останній день від’їзду ми не могли відмовитись від тутешніх гірських смаколиків – бринзи, сиру, молока, які так смакують по-особливому. Повертаючись із далеких мандрів, ці гостинці завжди чекає з нетерпінням моя родина.

Ми залишали цей дивовижний гуцульський край з найяскравішими спогадами про смачну свєту вечерю, колєду у Криворівні, туманні ранки, зимові прогулянки та святковий Рідв’яний настрій, що супроводжував нас впродовж цих Різдв’яних канікул.

Щира подяка Ромкові Печижаку за це дивовижне свято душі та несподіваний для мене подарунок – справжню березову трембіту, яка завжди буде нагадувати про це магічне гуцульське Різдво у Карпатах!

Богословя труба сповістила про народження Божого сина!
Ну, а ми вирушаєм в дорогу, вже пора нам до рідного дому.


____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2010


Залишити коментар

*