Igor Melika

У багатьох із нас значення слова „весна” асоціюється з теплом, квітучими садами, зеленою травою та лагідним сонячним промінням, яке намагається розбудити все живе від довгої зимової сплячки. Та весь цей асоціативний ряд навряд чи стосується тих, хто вирішив зустріти красуню-весну на Чорногірському хребті. Початок травня. Шестеро учасників фотосайту – моїх друзів і ще троє гостей з м.Косів, вирішили організувати такий собі похід-фотопленер Чорногірським хребтом. Відоме туристичне селище Дземброня, що на Прикарпатті відзначило старт нашої групи близько обіду.

Екіперована зимовим спорядженням та нелегкими рюкзаками, експедиція розпочала свій трьохденний похід з підйому на г.Смотрич – 1896 м над р.м. Погода стояла тепла, з мінливою хмарністю. Діставшись вище стаї, що під Смотричем, ознаки весни почали різко зникати, замінюючи зелені пейзажі з квітучими крокусами на снігові „язики” та снігокашоподібну дорогу, по якій пройшовся вже не один турист. На висоті близько 1200 м над р.м. ми зустріли веселку.
Це зовсім нікого не здивувало, бо майже кожен запеклий мандрівник знає, що Чорногора славиться своїм різноманіттям погоди впродовж дня, та її різкою непередбачуваною зміною. І ми самі мали змогу переконатися у цьому незаперечному факті. Чим ближче до вершини, погода справді змінювалася на очах: з сонця на дощ, з дощу на сніг, з снігу на вітер. Непідступному засніженому куполу Смотрича було віддано немало сил, поки врешті решт він скорився. Його лавинонебезпечні схили складали враження автобану, сніг якого був весь помережений різноманітними візерунками протекторів від трекінгового взуття.

Ближче до вечора, експедиція дісталась на маківку гори, де її зустрів холодний чорногірський вітер та легендарний „Білий слон”, до якого, здавалося, подати рукою.

Незадовго до сутінків, ми розбили табір для ночівлі, на так званій „перемичці” (між Смотричем та Піп-Іваном), на висоті 1830 м над р. м.

Повечерявши гарячим бограчем під чарочку «гуцульського джину» всі поспішили зануритись в свої спальники та „домівки”, щоб відновити потрачені сили. Адже вранці нас чекала складна дорога по засніженому хребту. Ніч на „перемичці” видалась довгою. Дощ зі снігом і вітром, які не стихали майже до світанку, не давали спокійно відпочити. І, здавалося, що от-от намет зірве і перекине зухвалим буревієм. Лише близько сьомої ранку все стихло. Світанок вимальовувався багатообіцяючим.
Жваво поснідавши, учасники експедиції почали збиратись в дорогу до вершин Дземброня (1877 м) та Менчул (1998 м). Але Чорногорі так і кортіло продемонструвати свій вередливий характер. Погода почала різко погіршуватись. Густий туман та мокрий сніг значно ускладнювали підйом до намічених вершин. Але бажання досягнути запланованої мети було значно сильнішим за погодні капризи.

Нарешті із туману виринає вершина гори Дземброня! Наступна – Менчул. Альтиметр фіксує 1877 потім 1998 м над рівнем моря. Перемога! До нитки промоклі і потомлені, в темпі повертаємось у табір, де одноголосно приймається рішення спускатись донизу, в село. Однозначно, що проігнорувати штормове попередження, тим паче на Чорногорі, було би безглуздо.

За короткий час упакували всі речі та намети. Травнева Чорногора проводжала нас рясним мокрим снігом, поки ми не досягли відмітки 1300 м над р.м. і шторм замінив густий, сивий туман.

Хутко діставшись до села і знайшовши притулок у затишному деревяному будиночку, наша фото-тур-екстрім-експедиція вже незадовго сиділа біля каміну і, за горнятком гарячого чаю жваво та весело ділилася враженнями від мандрів-пригод, які подарувала холодна Чорногора та „лагідний травень”.

____________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка