Igor Melika

5-11 червня 2010 року, у рамках проекту «Подорожуємо та фотографуємо разом» відбувся пішохідно-морський ФОТОтур «Через горы к морю» на території Кримського півострова. В фототурі взяло участь 5 чоловік з різних фоторесурсів та міст України. Команда фотографів провела в АР Крим 8 днів і 7 ночей «дикарем» – ночівля в палатках в гірській місцевості та на пляжах південного берегу Криму (ЮБК).

У Сімферополь я прибув наперед на кілька днів. Залізничний вокзал цього міста зустрів  бадьорою піснею, яка лунала з гучномовця створюючи атмосферу 80-тих років: «Мой Симферополь – ворота Крыма…». Гм, справді якась «машина часу». Враження, ніби батьки відправили мене в «Артек». Як пізніше з’ясувалося, ця пісня (Автор: Л.Поляковський), вже більше 25 років являється неофіційним гімном Кримської столиці.

4 червня, п’ятниця

Прогулянка центром міста виявила для мене досить цікавий факт. Виявляється, що через самий центр Сімферополя протікає найбільша річка Кримського півострова – Салгир (довжина 232 км). У місті також багато парків, сквериків і фонтанів які потопають в густій зелені різноманітних кущів та дерев. Серед такого оазису денна спека переноситься набагато легше.

Ближче до вечора зустрічаюсь з моїм другом Максимом Гайдученко і разом з ним вирушаємо до Бахчисараю, а звідти переміщаємось на кам’яний хребет Кизил-Кая. На самій вершині хребта розбиваємо табір. Згодом розпалюємо ватру, заварюємо духм’яний чай з лісових трав та ласуємо чебуреками з бринзою які напередодні придбали в Бахчисарайському кафе «Алие».

5 червня, субота

Вранці нас розбудило голосне щебетання птахів. Сонце швидко піднімалось із-за Качи-Кальону який своїм «носом» упирався майже у саме небо.

Прогулюючись небезпечними крайками урвищ і крутосхилів на організм ніби навмисне діяла сила тяжіння, що аж запаморочувалось у голові. Хоча висота над рівнем моря тут не зовсім значна, з цікавості заглядаючи донизу, робилося все-таки якось боязко.

Сьогоднішній день обіцяв бути спекотним. Спускаючись з Кизил-Кая до Бахчисараю, несподівано потрапляємо на гірські лавандові плантації – епіцентр аромотерапії. Квітково-трав’яний та освіжаючий аромат цієї рослини, а також її цілющі властивості, були відомі ще давнім римлянам які використовували суцвіття лаванди в косметичних та гігієнічних цілях.

Після обіду до Симферополя прибула решта учасників ФОТОтуру і команда в повному складі вирушила у напрямку Коктебелю. По дорозі на південь спостерігали «палаючі» поля, які з шосейної дороги у  вечірніх променях сонця виглядали наче суцільний червоний стяг.

У «країну коньяків» ми заїхали пізно вночі. На березі Тихої бухти розбили табір і одразу прийнялися варити борщ. На узбережжі було майже безлюдно. Все навколо здавалося сонним і спокійним. Не спало тільки море і… хижаки, які після денної спеки вийшли на нічне полювання. Перший нічний гість, що завітав до нас, нахабно вмостився на каріматі жадібно зазираючи в казанок та скоса поглядаючи на пакети з продуктами. Знайомтеся, Фаланга (Solifugae) – великий павук довжиною тіла 5-7 см. Укуси цієї потвори дуже болючі, а його «зуби» здатні проникнути навіть під шкіру людини. Спроби відігнати чужака з нашої території супроводжувались його небаченою агресивністю. Павук видавав пронизливий писк та стрекіт.

Після довгої боротьби пристрасті нарешті вгамувались. Але ненадовго. Черговий гість нашого вечора – отруйна Сколопендра (Scolopendra cingulata). Тю, якесь нашестя, вже й борщу розхотілося… Витрушуємо рюкзаки, перевіряємо всі речі, оглядаємо намети. Пробуємо заснути.

6 червня, неділя

Ранок, 4:00, світає. Напівсонний, обережно виповзаю з намета, щоб не наступити на якесь «насекомое». Купання у ранкових водах Чорного моря остаточно проганяє сон. Сонце піднімається вище і вище. Наче морські котики, один за одним, розміщуємось на широкому піщаному пляжі. Метрів 100 від берега плюхкаються дельфіни. Засмагаємо, релаксуємо. Адже після обіду нам потрібні сили для пішохідно-морської прогулянки заповідником Кара-Даг.

Кара-Даг – в перекладі з кримськотатарської означає «Чорна гора». Це залишки згаслого вулкану, який діяв близько 150 мільйонів років тому назад. Гірський масив насправді вражає своїми формами та колоритом. Химерні кам’яні скали і виступи, які звисають прямо над водою, створюють неповторну атмосферу і переносять мандрівника ніби у далекий забутий світ неземних, утопічних цивілізацій. Невеличким судном проїжджаємо вздовж берегової лінії Кара-Дагу роззявивши рота та уважно слухаючи екскурсовода.

В кінці морської прогулянки нас висаджують на сушу (на біостанцію). Наступні 7 км долаємо пішки екологічною стежкою заповідника за маршрутом: хр.Карагач – ущелина Чортів камін – хр.Хоба-Тепе – скала Чортів палець – хр.Магнітний – Коктебель. Завдяки вдалому поєднанню суші і моря, гір і рівнин, лісів, степу та напівпустелі, цей унікальний природно-мінералогічний комплекс активно досліджується вченими і налічує 200 видів птахів, більше 100 видів риб, 1600 видів метеликів, 5300 видів представників фауни, 2500 видів рослин і дерев. Останні, нараховують 50 ендеміків. Велика кількість рослиного і тваринного світу заповідника занесена в Червону книгу України. На застиглій лаві, у неймовірній спеці, росте багато фісташкових дерев (ладанове дерево). Місцями тут зустрічаються їх цілі сади.

Ближче до вечора, екологічна стежка масивом Кара-Даг виводить нас на околиці Коктебелю. Неймовірно цікава та пізнавальна прогулянка фінішувала на узбережжі білосніжних пляжів «Долини Синіх гір» (саме так з тюркського перекладається слово «Коктебель»). Тут ласуємо хрумкими чебуреками з сиром, після чого хутко переїжджаємо до мису Хамелеон. По приїзді розбиваємо табір на широкому піщаному пляжі. Близько опівночі над морським горизонтом нависли чорні грозові хмари. Нічний шторм, блискавки та дощ з потужними поривами вітру, постійно намагалися вдертись у намет. Та до ранку все вщухло.

7 червня, понеділок

Вранці, о шостій, поки ще всі сплять (після «вчорашнього»), піднімаюсь на гострий гребінь Хамелеону. Сучасну назву цей мис отримав не стільки через форми, скільки із-за здатності змінювати свій колір залежно від положення сонця, від погоди, освітлення та пори року. На самій вершині відчуваю себе ніби на носі Титаніка.

До обіду приймаємо водні процедури та сонячні ванни. Пляж, гарячий пісок, море, дельфіни. Згодом покидаємо цей райський куточок Тихої бухти і вирушаємо у високогірне урочище Зеленогір’я (Арпат). Природа щедро обдарувала цей край ущелиною Панагія з гірською річкою та водоспадами, чудо-озером і реліктовим гаєм. Ущелина, в якій знаходиться урочище, розділена річкою Арпат. До водоспаду по ній веде стежка з містками та сходинками в каменях. Висота водоспаду близько 10 м. Він впадає в ще одну місцеву визначну пам’ятку — Ванну Любові. Під водоспадом знаходяться 15 порогів які створюють природні джакузі.

А після прогулянки, жителі Зеленогір’я дивували нас своєю гостинністю і смаколиками – духм’яним кизиловим вином та неперевершеними чебуреками з м’ясом/сиром розмірами з добрячий шмат кавуна. Неперевершені відчуття! На завершення екскурсії урочищем, милуємось місцевими фруктовими садами та екзотичними деревами.

Ближче до кінця дня змінюємо місце дислокації. Попереду на нас чекає селище Лучистое, що у підніжжя гірського масиву Демерджи-яйла. Сюди прибуваємо майже уночі. Пересувний агрегат «Нива» залишає нас у центрі селища. Далі 2 км пішки вздовж заповідника до місця ночівлі. А ночувати нам довелося у славнозвісно-містичній Долині привидів – місце вигадливої фантазії гігантських природних скульптур. Після заходу сонця одразу стало якось моторошно. Вершини стрімких скель різко огорнув густий туман. Вітер, який налітав зненацька, тільки підсилював ефект загадковості долини, нагнітаючи лиховісну атмосферу якоїсь невизначеності та створюючи внутрішні суперечливі почуття страху перед невідомим, нез’ясованим, міфічним. Подейкують, що люди, які ночували в Долині привидів, стають жертвою галюцинацій. Містика – наче тонка межа між сном та реальністю…

Частина друга (продовження)

__________________________________________________________________________________________

Фото: Ігор МЕЛІКА, Олександр КОТЕНКО, Максим ГАЙДУЧЕНКО, Андрій МАЙОВСЬКИЙ ©