Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Побувавши вперше на Свидовці, кожен мандрівник неодмінно відчує захоплення і це відчуття перетвориться у нього на вперте бажання відвідати ці гори ще і ще раз. Звичайно, моя скромна персона не стала виключенням і вперше відвідавши ці дивовижні місця я по-справжньому закохався в піднебесну країну з мелодійною назвою – Свидовець.
Свидовецький масив Свидовець – це гірський массив, а вірніше група гірських хребтів в Українських Карпатах, на Пд.Сх. Закарпатської області. Головний хребет піднесений на межиріччі Тересви і Чорної Тиси, у їх верхів`ях. Це мальовнича країна озер та полонин. Останні представляють собою колосальні пасовища, які своїм масштабами не мають рівних в Карпатах. На високогірних ландшафтах Свидовця збереглися давньольодовикові карові озера – льодовикові цирки, в яких лежали колись льодовики. Також тут знаходиться найвисокогірніша лижна база України, що розташована на висоті 1400 м над р.м на стику хвойних лісів і альпійської зони, біля підніжжя гори Стіг. Драгобрат – урочище відоме багатьом любителям активного відпочинку, причому як зимового так і літнього в однаковій мірі.

Свидовецьке соло ___________________________________________________________________________

Моя відпустка добігала кінця, хоча літо було ще в розпалі. Теплі, сонячні дні не давали жодного шансу всидіти вдома, а бажаючих скласти компанію для гірської подорожі «удень зі свічкою не знайдеш». Та непереборне бажання вирватися в гори, дедалі спонукало мене до конкретних дій. Врешті решт, ступінь здорового глузду визначається об’ємом необхідних для даної ситуації знань, умінням їх аналізувати і робити правильні висновки. І моє рішення – їду один на Свидовець! Сідаю за кермо свого залізного коня і – вперед! За короткий час я вже на Рахівщині біля повороту на «Драгобрат 9 км». Біля кафе-колиби залишаю «чотири колеса» і намагаюся якнайшвидше злапати транзитний транспорт в сторону урочища Драгобрат. Довго чекати не прийшлося. Набитий вщент дорослими та дітьми «ГАЗ-66» взяв мене на свій борт за якихось символічних 10 грн. По дорозі виявилося, що «вантаж» вигрузять не в урочищі Драгобрат, а біля озера Івор під Близницею. Про такий розклад подій годі було й мріяти, адже від озера до найвищої вершини Свидовця – рукою подати.

Водій вантажівки висадив нас у глибокому котлі між Близницями та Жандармами. Більшість подорожуючих рванули одразу до озера. Ну, а я, з особливим задоволенням, почав неспішно штурмувати Близницю – 1881 м над р.м. В цей день особливо радувала погода, яка дозволила споглядати неперевершені пейзажі з найвищої вершини Свидовецького масиву.

Озеро Івор під Близницею

Озеро Івор під Близницею

Озеро Івор (Драгобратське) - 1600 м над р.м.

Озеро Івор (Драгобратське) – 1600 м над р.м.

Свидовець

Свидовець

Гора Близниця має дві вершини: Велика Близниця і Мала Близниця. На схилах цих гір росте овіяний легендами едельвейс (Leontopodium alpinum). Спускаючись з найвищої вершини, обережно обминаю Жандарми. Жандарми – це скелі-уступи з стрімкими урвищами: Перший Жандарм, Другий Жандарм, Третій Жандарм. Здалека ці уступи нагадують людські фігури. Про це місце розказує легенда: ніби Близниці названі на честь братів-близнюків і дівчини, яку вони кохали. Брати шукаючи квітку едельвейс зірвались зі скелі, а дівчина не витримавши горя кинулася зі скелі в прірву. Жандарми приїхали розслідувати причини смерті братів-близнюків і дівчини, та почувши розповідь старого вівчаря, від страху скам’яніли. Так і стоять вони до цих пір, охороняючи місце загибелі трьох закоханих і перегороджують дорогу всім, хто намагається піднятися на кручі Близниці у пошуках едельвейсів.

Свидовецькі скелі

Свидовецькі скелі

Близниці і Жандарми

Близниці і Жандарми

Вздовж хребта Урду-Флавантуч, спускаюся в сторону гори Стіг. По дорозі не можу натішитись краєвидами, викупаними в сонячних проміннях літнього дня. Незадовго піднімаюся на Стога, а звідти звивистою стежкою чимчикую у південно-західному напрямку до полонини Геришаска.

Свидовець

Свидовець

У верхів’ях Чорної Тиси

Траверсуючи гору Котел поступово наближаюся до стрімкого і глибокого котла-урвища в якому розташоване мальовниче озеро Ворожеска. Озеро знаходиться у глибокому котлі , біля підніжжя однойменної вершини Котел (1771 м). Льодовикового походження воно складається з двох невеликих водойм, що перебувають одна від одної нижче на 15 м. Вода в озері смарагдово-синього кольору, чиста і прозора. Трохи вище більшої водойми лежить величезний сніжник, який майже ніколи не тане.

Дорогами Свидовця

Дорогами Свидовця

Сніжник біля озера Ворожеска

Сніжник біля озера Ворожеска

Озеро Ворожеска - 1460 м над р.м.

Озеро Ворожеска – 1460 м над р.м.

Гора Котел - 1771 м над р.м.

Гора Котел – 1771 м над р.м.

До речі, гору Котел і озеро Ворожеска місцеві жителі смт. Ясіня і с. Чорна Тиса називають одним іменем – Орад (Орат). Від чого походить ця назва так до кінця і не вдалося з’ясувати…
Близько шостої години вечора виходжу на передвершину гори Догяска звідки відкривалася неперевершена панорама Свидовецького хребта. Саме тут і вирішую поставити свого намета. Погоду на найближчі два дні обіцяли без дощів і вітру, тому без особливих побоювань розкладаю свій високогірний будиночок і залишивши в ньому всі речі піднімаюся на вершину гори Догяска (1762 м).

Передвершина гори Догяска

Передвершина гори Догяска

На вершині гори Догяска - 1762 м над р.м.

На вершині гори Догяска – 1762 м над р.м.

Свидовець

Свидовець

На верхньому плато гори Догяска - 1762 м над р.м.

На верхньому плато гори Догяска – 1762 м над р.м.

Теплий літній вечір. Сонце поволі котилося за обрій. П’янкий запах різнотрав’я солодко заколисував мандрівника, поступово занурючи його у глибокий сон. По тілу розтікалася приємна втома. Вдих – видих, вдих – видих. Чую. Бачу. Відчуваю. Живу!!!

Вечір на Свидовці

Вечір на Свидовці

Моя хата скраю... Біля вершини Догяски

Моя хата скраю… Біля вершини Догяски

Свидовець

Свидовець

Схід сонця над Горганами (вид з г. Догяска)

Схід сонця над Горганами (вид з г. Догяска)

Захід сонця над Свидовецьким масивом

Захід сонця на Свидовецькому масиві

Від нічної тиші аж дзвеніло у вухах. Вітер навіть не колихав траву, це при тому, що моя «хата» знаходилася на висоті 1700 м над р.м. Довкола ні душі, тільки Я, гори і повний місяць. Off…

Близько п’ятої ранку розбудило щебетання птахів. Десь далеко над Горганами ліниво вставало сонце. Ранок стояв безвітряний, насичений духмяним ароматом чебрецю. Враження, що ти потрапив в якийсь аморфний стан – невагомість високогірного літнього ранку. Світло, запахи, кольори, звуки тиші – магічне народження нового дня.

Свидовець

Свидовець

Гора Догяска - 1762 м над р.м.

Гора Догяска – 1762 м над р.м.

Ранок на Свидовці

Ранок на Свидовці

Трояска (1703 м) і Татарука (1707 м)

Трояска (1703 м) і Татарука (1707 м)

Озеро Герешаска - 1577 м над р.м.

Озеро Догяска (Герешаска) – 1577 м над р.м.

Ранок. Біля вершини Догяски - 1700 м над р.м.

Ранок. Біля вершини Догяски – 1700 м над р.м.

Врешті решт вириваюся з полону свидовецького ранку і зібравши намет та речі відправляюся далі у мандри. Обминаючи передвершину Догяски далі рухаюся у пн.-зх. напрямку курсом на гору Трояска. Теплий сонячний день додавав бадьорості та особливого бажання скоріше дістатися на заплановану вершину гори. Трояска – 1703 м над р.м. Звідси відкриваються неповторні пейзажі карпатських гір, з їх хвилястими хребтами, оксамитовими полонинами та мальовничими озерами льодовикового походження.

Свидовець

Свидовець

Озеро Апшинець - 1487 м над р.м.

Озеро Апшинець – 1487 м над р.м.

На вершині гори Татарука - 1707 м над р.м.

На вершині гори Татарука – 1707 м над р.м.

Стоячи на вершині Трояски, можна довго милуватися озером Апшинець, яке розташоване у самого підніжжя гори. Доречі, озеро Апшинець і вище згадане озеро Ворожеска, утворюють річку Апшинець, яка впадає в Чорну Тису (притока Дунаю).

Маючи в розпорядженні достатньо вільного часу, залишаю плєцак на вершині Трояски серед заростів ялівцю, а сам вирішую по-спритному метнутися на сусідню Татаруку (1707 м). Близько десятої ранку я вже був на вершині Татаруки. Звідси як на долоні увесь Горганський масив. Він купався в ранковому блакитному мареві, готуючись до нового спекотного дня. Трохи фотосесії, пару хвилин медитації і знову в дорогу. Повертаючись зворотнім шляхом, під Трояскою, на дорозі, зустрічаю жінку років 60, виснажену, з відрами і торбами повними яфин. –Допоможіть, несподівано звернулася до мене жінка, не знаю котрою дорогою повернутися додому!? –А куда вам треба, питаю? –До Лопухова. За мить нещасна розказує свої походеньки. Виявилось, ще вдосвіта вантажівка з Лопухова вивезла «яфинників» на полонину Геришаска. Після цього збирачі «чорного золота» розсипались по полонині наче намисто – годі зібрати до купи. Жінка так захопилася збиранням ягід, що не помітила, як відстала від основної групи збирачів. А тут ще як на зло нирки прихопило – приступ. Тому присіла обабіч дороги, щоб відпочити та дочекатися першого зустрічного. Тут і я з’являюся, наче янгол-охоронець. Глянув я на ту карту, де той Лопухів..?! І самому стало ніяково, бо самостійно до села бідолаха-жінка точно не дійде, промайнуло в голові.

Сонце щохвилини піднімалося вище і вище припікаючи не на жарт. –Як вам допомогти, питаю її, можливо знаєте якісь номери телефонів своїх знайомих, я передзвоню їм!? –Не треба, відповідає та, і за мить звертається до мене із запитанням: -Хочете, я вам пісню заспіваю?! Від запитання я просто розгубився і не знав як реагувати на пропозицію. Не дочекавшись у відповідь ні слова, жінка, довго не роздумуючи, підводиться і починає співати: «В Карпатах полонина Свидова – всім туристам знайома…». Оце так народ, подумав я – мужні горяни, на яких не впливають ні хвороби, ні погодні умови, кілометри доріг і навіть порожній шлунок. Я був вражений мужністю незнайомої мені жінки у відповідь посміхаючись до неї крізь сльози…

Ця зворушлива історія закінчилась хепі-ендом, бо незадовго вдалося злапати зустрічний транспорт – вуйка на мопеді, який люб’язно погодився відвезти нашу героїню до її рідного села. Переповнена емоціями душа ще довго не могла заспокоїтись. Петляючи високогірними стежками додому, з голови не виходила пісня тієї жінки: про красу нашого краю, неповторність Свидовецьких полонин, про мужніх мешканців Карпат. Мелодія лунала над горами, підносячись до самого неба, під яким в смарагдово-зелених барвах потопала країна озер, полонин і едельвейсів.

Мандрівка Свидовецьким хребтом залишила в пам’яті найяскравіші моменти, п’янкі хвилини задоволення та виключно позитивні враження. Свидовець – свято життя, в якому чародіє загадковість і який завжди притягуватиме до себе мандрівників своєю неповторністю та звабливою мудрістю Гір.

Свидовець

Свидовець

Свидовець

Свидовець

Гора Стіг - 1704 м над р.м.

Гора Стіг – 1704 м над р.м.

Озеро Догяска - 1577 м. на полонині Геришаска

Озеро Догяска – 1577 м. на полонині Геришаска

Свидовецький заповідний масив. Площа 6 580 га

Свидовецький заповідний масив. Площа 6 580 га

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2008

  • Леонід ТІТ:

    Такої iсторiї я ще не чув 🙂 А ведмедi хiба не в цьому походi тобi ввижались? Гоцулцi дай Боже здоровя.

  • як гарно…

  • Igor Melika:

    Леонід ТІТ: так, саме в цьому поході бачив клишоногого, на східних схилах Татаруки. Але так як немає на це фотодоказів, то й не став інтригувати челядь 🙂

    А щодо гоцулки, маю на мобільному навіть відеоролик з тією співанкою 😉

  • Макс Гайдученко:

    челядь заинтригована 🙂

  • Ту банку на вершині Татаруки ще в 2004 році бачив. Довго вона там вже живе 🙂

  • Котенко Олександр:

    Знову порадував фотоматеріалом, такі ніжні фарби – клас!, я так не вмію, все в яд мене тягне 🙂
    І гуцулка порадувала таким ходом дій 🙂

  • Крутий фото-ряд, особливо сподобались картини там де форми взаємодіють.

  • Отличные фотографии… Местами очень напоминают наши предгорья и высокогорья…

  • Vlod:

    Чудово! Я киянин і не думав, що Карпати такі красиві…

  • Tibor:

    Vlod, ти ще багато не бачив, на рахунок Карпат =)

Залишити коментар