Igor Melika

В кишенях руки, а душа – у хмарах,
Сягає погляд ген за небокрай.
Вже хазяйнує осені примара,
Фарбує в жовте за́тишний мій рай.

Шиплять вужами довгі автотраси,
А в лісі – тиша. Марево густе
Чудні зефірні скорчило гримаси,
Густій ліщині віхолу пряде.

Пора глінтвейну, пледів і туманів,
Із давнім другом щирих балачок,
Щоб каганцями яблука рум’яні
Пашіли в дим полинних цигарок…

Щоб ностальгія блюзових мелодій
Гойдала струн тягучу карамель…
Ця невмируща класика ще в моді,
Як і парфум під маркою Chanel.

Як фотозвіт чуттєвих меланхолій,
Сирого моху пахощі терпкі…
Ховаю руки, трішки захололі,
У рукавички замшеві тонкі.

© Наталя Данилюк

Вид на гору Негровець зі схилу гори Горб (Хребет Пішконя)

Це був теплий «французький жовтень» в Карпатах, з печеними каштанами та айвовим глінтвейном, зі смачними ягодами і запашними грибами.. Сонцем, вітром, дощем і туманами. А ще.. вишите зірками неосяжне небо!

Синевирський перевал зустрів своїх шанувальників мальовничим сходом сонця та бурштиновими кронами дерев поміж смарагдових смерічок. Попереду чотири дні справжньої карпатської осені… Гриби, ягоди, мохи – все багатство лісу наче на долоні. Затишна і смачна вечеря біля нічного вогнища, горнятко гарячого глінтвейну, а на десерт – печені каштани.

Наступного дня, піднявшись на гірський хребет, ми потрапили в обійми осіннього вітру та неосяжного простору. Ненадихатися, ненадивитися! Осінній хребет Пішконя місцями був ніби присипаний какао, а вранці, біля його підніжжя, стелився молочний туман, що заповнював собою всю долину. Вздовж маршруту ми вдосталь ласували переспілими ягодами буяхів та брусниці, підкріпившись якими, отримували сили та натхнення продовжувати свій шлях.

Озеро “Озірце”, природний парк Синевир

Дике озеро (Озірце) – 1050 м над р.м.

Зазвичай в горах час минає непомітно! Адже тільки тут, високо в горах, можна навчитися жити моментом «тепер», «зараз». Де хмари, тумани та й самі височини показують природній ритм, а сонце диктує свої закони часу. Коли озираєшся і бачиш позаду ту саму височенну гору, на яку ще вчора вела стежка і… не ймеш віри, на що ти здатна, людино!

Тільки восени годинами не можеш відвести очей від зоряного неба. Бо саме в цю пору року небосхил найзагадковіший і найяскравіший. Мабуть, тільки восени буває так, що проводжаючи поглядом зграї птахів у небі, хочеться їм подякувати за те, що так гарно співали усе літо для тебе і навіть починаєш шкодувати, що не завжди уважно вслухався у їхнє радісне щебетання. Лише восени сумуєш, що проспав так багато неповторних сходів сонця влітку.

Осінь в Привододільних Горганах (Хребет Пішконя)

Осінь… Час на роздуми. І в певні миті розумієш, що інколи необхідно просто зупинитись, зробити паузу і озирнутися довкола, щоб помилуватися дивовижним Світом, який тебе оточує. В такі моменти для людини заново відкривається новий простір, сповнений вражень і дивовижних надій. Осінь – найтаємничіша пора, яка викликає у людей різні відчуття, спонукає на звершення несподіваних вчинків та змушує багато про що задуматись… Найбільш суперечлива пора року, в якій сплутуються в клубок людські долі, душі і почуття…

Табір біля підніжжя г. Негровець

Озеро “Негровець”

Хребет Пішконя – вид з полонини Сигла

____________________________________________________________________________________________

Фото: © Ігор Меліка & Марина Бульбук, жовтень 2017 (Хребет Пішконя, Горгани)