Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Побувати на Петросі восени, коли „димлять” гори, а багряно-золотисті трави вкриваються білим інеєм – моя давня мрія. А так як мрії мають властивість матеріалізуватись, то і чекати довго не прийшлося. Головне сконцентруватись на меті і впевнено рухатись до неї! Четверо моїх однодумців виявили бажання підтримати мене і, в суботу 15.11.08. вдосвіта, вирушили на Рахівщину в с ело Кваси – на початок маршруту. Одразу на виході із села ми зустріли відомих місцевих фотомоделей, які навіть не обговорюючи нюансів охоче погодились на кастинг.

Карпатська осінь, простеливши килим з опалого пахучого листя, потихеньку привела нас на полонину Мінчіль (1238 м) до вівчарських стай, розміщених у самого підніжжя гори Шешул. Тут, несподіванно до нас приєднався шостий учасник походу, який добровільно зобов’язався нести найважчий наплічник.

Кастинг

Шешульська мачка

Нагодувавши мачку (саме так на Закарпатті кажуть на кицю) бутербродами з шинкою, продовжуємо рухатись живописною траверсною дорогою, обминаючи полонину Шумнеска.

Полонина Мінчіль - 1238 м над р.м.

Полонина Мінчіль – 1238 м над р.м.

Полонина Рогнеска. Вид з перевалу Шешул.

Полонина Рогнеска. Вид з перевалу Шешул.

Далі, невеликим радіальним підйомом дістаємось на перевал Шешул (1586 м н. р.м) південні схили якого спираються на полонину Рогнеска. Нам – саме сюди! За переказами місцевих, на цій полонині найкращий вибір колиб-апартаментів. Так, з чотирьох житлових будинків, ми вибрали найдорожчий: одномісний люкс з піччю, наколотими дровами, столом, лавками і широким французським ліжком.

Щодо останнього, то тут «французи» промахнулись на рахунок кількості спальних місць. Тому альтернативним житлом для двох учасників походу став звичайнісінький туристичний намет. Але вівчарська хатина обєднувала мандрівників і була для них чимось надзвичайно рідним і теплим. Допізна, сидячи біля печі з горнятком гарячого чаю в руках, ми охоче розказували всілякі казочки-небилиці, і тільки сміх котився по всій долині, пронизаній яскравим світлом від повнолуння, і зникав десь аж там унизу, поміж смерек та сивого туману.

Місячне сяйво

Колиба на полонині Рогнеска

Ніч була тихою і спокійною. Вранці о шостій – підйом. Через деякий час, пробираючись густим туманним лісом виходимо на траверзну дорогу, яка, обминаючи полонину Германеска, мала привести нас до підніжжя Петроса. Туман дедалі густішав. Здавалося, що сонця сьогодні ми так і не побачимо. Але вже за півгодини стрімкого підйому до основного промаркованого маршрут №15, ми нарешті побачили блакитне небо і яскраве сонце.

Останній кілометр по вузькій стежці і ми саме там, де збуваються мрії усіх, хто закоханий у ці гори! Сонце+небо+хмари – це все зараз твоє і ти відчуваєш себе справжнім переможцем. Ти – на небесах! Навколо тебе вирують стрімкі потоки повітря, бешкетує вітер. І тільки багряні трави вкриті інеєм тихо шепочуть: -Це, не сон, а Мрія, до якої ти так довго йшов!

Вид з Петроса на Говерлу

На “сьомому” небі


____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка 2008

Залишити коментар

*