Igor Melika

Смак вина, візит до ферми «угорських сірих» корів, зимові краєвиди – все це очікувало на пасажирів Боржавської вузькоколійки в день проведення Міжнародного фестивалю вин на Берегівщині. Організатори поставили собі за мету убити одразу двох зайців – потішити любителів вина та поїздів. І це їм вдалося. Цього разу потяг, що зазвичай курсує між Іршавою та Виноградовим, змінив традиційний маршрут. В суботу, 18 лютого 2012 року з міста Іршави локомотив із трьома вагонами взяв курс на Берегово!

Поїздка стала можливою за сприяння та підтримки громадської організації «Боржавська ініціатива», яку очолює Денис Добра. Що ж спільного між цим богемним напоєм та вузькоколійкою? Як розповів організатор, поєднання таких елементів є цікавим для туриста. Їдучи на цьому транспорті, можна розгледіти чимало цікавих краєвидів, зупинитися в окремих станціях і проводити екскурсії. А на території обох районів, через які пролягає залізнична колія, є чимало виноградників. Зібравши з них урожай, місцеві винороби виготовляють вишукані вина, якими можуть посмакувати справжні гурмани. І, можливо, цей напій надихне тих, хто подорожуватиме поїздом, на нестандартне переосмислення побаченого.

N.B. Боржавська вузькоколійна залізниця (інша назва: Вузькоколійна залізниця Виноградово – Хмільник – Іршава; в народі має назву «Анця Кушницька») – одна з діючих вузькоколійних залізниць в Україні, в межах Виноградівського, Берегівського та Іршавського районів Закарпатської області. Загальна довжина залізниці – 123 км, ширина колії – 750 см. Залізницю використовують для перевезення вантажів (зокрема лісу) та для пасажирських перевезень. Відкрили вузькоколійку 23 грудня 1908 року. На церемонії був присутній сам міністр шляхів сполучення Угорського Королівства Австро-Угорської монархії.

В момент, коли туристи на станції Іршава чекали на прибуття «Анці Кушницької», не хотілося думати, що цей поїзд на межі знищення. На «Укрзалізниці», як відомо, давно уже мріють пустити на брухт і вагони, і саму колію… Та тієї суботи, коли у Берегові вже стартував винний фестиваль, перебування у вагоні вузькоколійного поїзда надихало думати лише про хороше. Тим паче, що поїзд мав проїхати незвичним – винним маршрутом. До слова, саму колію снігом замело так, що лише по залізничним знакам можна було визначити, де вона проходить полем. Втім це було до моменту, поки нею не проїхався тепловоз – опісля на снігу чітко виднілися дві паралельні темні смуги.

Отже, близько 11.00 локомотив дає контрольний гудок і ми вирушаємо зі станції. Швидкість – близько 20 кілометрів на годину – для сучасних ритмів життя це, звичайно, ніщо. Однак для екскурсії та ще й з вином – такий рух те, що треба. Один із організаторів туру – голова ГО «Боржавська ініціатива» Денис Добра презентує пасажирам фірмове вино поїзда, яке називається так само – «Кушницька Анця». Смакуючи «напій істини» пасажири слухають історію вузькоколійки, яку розповів директор Іршавського краєзнавчого музею Андрій Світлинець. Тим часом з-за вікон вагону із однієї сторони видніється зимовий ліс, з іншої – зимові поля. А обабіч колії, як ні в чому не бувало, сидять собі фазани. Шум вузькоколійного поїзда їх анітрохи не лякає.

Станція Кам’янське – перша зупинка на маршруті. Тут до вагону підсідає стільки пасажирів, що вільних місць у салоні вже не лишається. Настрій усіх відмінний – адже кожен із келихом вина, який наповнюють одразу, щойно встигнеш його допити. Це й не дивно – адже маршрут винний. Їдуть з нами у поїзді й гості із сусідньої Угорщини – представники тамтешнього Товариства любителів вузькоколійок. Як зазначив Денис Добра, на населення Угорщини сьогодні вузькоколійок припадає більше, ніж на населення України.

«Хмільне» роздоріжжя

Згодом прибуваємо на станцію Хмільник – вузлову на Боржавській вузькоколійці. Тут залізничне полотно розходиться на 4 колії, звідси одна гілка тягнеться до Виноградова, інша – до Берегова. Одна колія на станції зайнята старими пасажирськими вагонами, які зараз мають не найкращий вигляд. Якби їх реконструювати, це б дуже потішило усіх любителів вузькоколійок. Поки пасажири гуляють станцією, фотографуючи усе підряд, провідник вагону не відпочиває – заливає воду у систему опалення. Бак знаходиться зверху вагону, тож провідник з повними відрами води мусить «розгулювати» дахом.

Нафотографувавшись на станції вдосталь в різних ракурсах, пасажири сідають до вагонів. Чергова по станції показує машиністу дозвільний сигнал і ми їдемо повз засніжене поле та ліс далі. До речі, саме на станції Хмільник «Анця Кушницька» «паркується» на ніч. І, на жаль, рейсу в напрямку Берегова немає. Колією до вузькоколійного депо, що знаходиться у Берегові, на техогляд та заправку їздить лише сам локомотив, без вагонів.

«Угорські сірі» вподобали берегівські поля

У селі Верхні Ремети, що у Берегівському районі, пасеться унікальна для України порода корів – угорська сіра (Maguar szurke). Ферма рогатих знаходиться буквально за сто метрів від колії, тож не зупинитися там потяг просто не міг. Представник фірми-власника корів зустрічає гостей смачним вином від місцевого заводу «Котнар». І показує господарство – 242 корови пасуться на обгородженій території, а ті, що з телятами, живуть у корівнику. Слід відзначити, що порода справді унікальна – ці корови невибагливі у харчуванні , живуть 25-30 років! Бики можуть важити 900-1200 кг, корови – 700-900 кг.

На початку наступного року на фермі планують збільшити поголів’я до 1000 особин. Зими тварини не бояться аніскільки – ще б пак, адже вони вкриті шерстю. Від звичайної корови угорську сіру вирізняє й розмір ріг. Як розповідає газда ферми, після Другої Світової ці тварини були на межі зникнення, і лише завдяки небайдужості фермерів у Європі, породу вдалося врятувати. Одна така тварина коштує близько 1200 євро. Молока вона не дає, хіба що своїм телятам. Її практична для людини користь – смачне м’ясо. У майбутньому ферма Берегівщини планує постачати його до європейських переробних заводів. Наразі ж м’ясо цих тварин закуповується всесвітньо відомою фірмою-виробником дитячого харчування «НіРР».

До слова, у 18-19 століттях угорську сіру корову використовували і як гужовий транспорт. Історики довели, що перші з них прибули разом з племенами угрів у Дунайську низовину ще у 9 сторіччі. Саме цю породу з масивними великими рогами, використовували кочові племена половців виключно як тяглову худобу і лише з 1861 року почали розводити корів заради м’яса.

Перед Береговом – контрольний ковток глінтвейну

Поїзд їде, а темою №1 у вагоні на якийсь час стає обговорення вражень від симпатичних угорських сірих. Ще б пак – адже представник ферми запевнив, що на території України більше таку породу годі й побачити. Наступну зупинку локомотив робить в селі Затишне, аби продегустувати гарячий напій від виноробів Шошів. Прямо серед поля за селом нас зустрічає Ернест Шош. Випити на холодному повітрі скляночку гарячого глінтвейну, та ще й біля вузькоколійки – справа особливо приємна. Поки пасажири дегустують, Денис Добра урочисто вручає пану Шошу офіційний плакат винного маршруту. І в усіх є сподівання, що все таки колись «Анця Кушницька» регулярно возитиме любителів вина цими краями.

Близько 15:00 вузькоколійний потяг нарешті прибуває до Берегова. Усі – з масою чудових вражень. Настрою додає і приємне охмеління від богемного напою. Саме так і треба приїжджати на фестиваль, котрий на той час уже активно гудів у Берегові. У вагоні залишився рекламний плакат і запах самого богемного напою. Когось це, можливо, спокусить на чергову таку поїздку.

Покидаючи вагони «Анці Кушницької», прийшла думка – цей поїзд має їздити. Знищити Боржавську вузькоколійку – це буде просто злочин. На жаль, «Укрзалізниця», на балансі якої перебуває Боржавська вузькоколійка, вважає її збитковою і вже кілька разів пропонувала цю дорогу закрити. Тепловози і вагони вузькоколійки були побудовані в 70-80-х роках. Проблема в тому, що на тепловозах стоять двигуни від танків Т-62, і вони розраховані на великовантажний склад поїзда. Наразі ж локомотив тягне не більше трьох вагонів – тобто працює наполовину вхолосту. Тим не менш, завдяки зусиллям небайдужих людей, а також уваги численних туристів «Кушницька Анця» все ще працює. І більше того, багато експертів упевнені, що в недалекому майбутньому вона стане справжньою родзинкою туристичного Закарпаття.

Міжнародний фестиваль вина

По прибутті в Берегово усі пішли на фестиваль смакувати вином. Палаток з цим продуктом було хоч відбавляй. Серед великого скупчення людей своїм одягом неабияк вирізнялися представники винного ордену святого Венцела. Кращі винороби, на думку журі фестивалю, отримали від «Боржавської ініціативи» грамоти. Загалом, цьогоріч на звання кращих претендували 86 закарпатських виноробів. 30 з них були нагороджені бронзовими, срібними та золотими грамотами фестивалю. Всі 30 виноробів отримали цінні подарунки від голови обласної ради. Окрім того, спеціальні призи було вручено виноробу Карлові Шошу та представникам виноробних компаній «Котнар» і «Айсберг».

Минулорічний урожай винограду став найкращим за останнє десятиліття, а звідси і чудова якість вин, представлених на фестивалі. Дегустація на фестивалі була безкоштовною. Усього тут представили декілька десятків видів червоних та білих вин – сухих, напівсолодких та десертних. На фестиваль приїхали тисячі туристів, в тому числі й з Євросоюзу. Звичайно приємно, що область може організувати такі масові заходи.

Підсумовуючи винний залізничний тур, його учасники з оптимізмом дивляться в завтрашній день. «Вино Боржавської вузькоколійки» ‒ непогана креативна ідея привернути увагу туристів до вузькоколійки та виноробних традицій краю. Судячи з доброго настрою учасників акції, усе вдалося. Перший млинець не став грудкою. У подальшому ж можна розширювати кількість станцій, екскурсій, цікавих об’єктів. Тож з нетерпінням чекаємо наступної поїздки!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012

В публікації використані матеріали авторів: Ярослава Гулана та Івана Степового