А ви знали, що майже сто років тому, в Мармароських Альпах, що на Рахівщині, функціонував туристичний притулок «Вашікова хата» (Vaškova Chata)? Мармароські або Рахівські гори часто називають Мармароськими Альпами. Це один з наймальовничіших, диких і важкодоступних гірських масивів Карпат. Вони не схожі на інші гірські масиви, вершинам якого притаманний типово альпійський рельєф. Потужні скельні виходи, глибокі долини, дрімучі праліси, гострі стрімкі вершини, чисті потоки, високогірні озера, квітучі полонини, різко розчленовані схили, численні обриви, значні перепади висот дуже надають Альпи. Цей гірський хребет розділяє Україну і Румунію, оскільки по ньому пролягає кордон між цими країнами.

Чому називають «Альпами» – розповіли місцеві жителі. Назву «Альпи» дали ще австрійські колоністи, вихідці з гірських регіонів Альп, що за часів Австрійської імперії були переселені у Східні Карпати для розвитку лісової промисловості в ХVII-ХVIII ст. Існують перекази, що ще 200-300 років тому про дикі праліси та велику чисельність мисливських тварин на цьому гірському масиві ходили легенди. Тому сюди часто приїжджали поважні титуловані мисливці з усієї Європи. Для них влаштовували полювання, будували лісові будинки, прокладали дороги, лісові стежки «баронки»…

Після розпаду імперії Габсбургів наш край увійшов до складу Чехословаччини. Саме у той час, сто років тому, житель міста Праги Едвард Ваш побудував туристичний притулок під вершиною гори Піп Іван Мармароський, на полонині Лисичий. Туристичний комплекс Vaškova Chata знаходився на висоті 1560 м н.р.м. і називався «Вашікова гірська хата Поп Іван». Будівля мала 12 кімнат, кухню, ресторан і чисельні підсобні приміщення. Для відвідувачів готували традиційні страви місцевої кухні. Відомо, що найбільше відвідувачів приймав цей притулок у зимовий період. Для катання на лижах було влаштовано гірськолижний витяг.

“Vaškova Chata” під горою Піп Іван Мармароський (фото 30-х років)

Туристичний притулок “Вашікова хата” на полонині Лисича (Мармароський масив)

У Чехословацькій пресі широко рекламували цей маршрут, завдяки чому приїжджала велика кількість туристів, особливо з міста Прага. Потягом «Ясіня-Прага» вони доїжджали до станції Трибушани-Білий Потік (зараз Ділове). Щоденно потяг зустрічав управляючий туристичного притулку, яким у 30-ті роки ХХ століття був Йовшко Пушкар. Від станції Требушани до притулку Vaškova Chata – 18 км по лісовій дорозі вздовж гірської річки Білий потік. Управляючий організовував транспортування кореспонденції, продуктів і відвідувачів. Для перевезень відвідувачів часто використовували гужовий транспорт місцевих жителів, які мали добрий заробіток.

Особливо часто для поїздок по лісовим дорогам до притулку Vaškova Chata використовували двоколісний віз. По дорозі відвідувачі зупинялися відпочити біля гірської пасіки, пилорами для розпиловки деревини, яку приводило у рух водяне колесо, влаштоване на Білому потоці, рибнику (який у минулому був в урочищі «Галаштів» (Halastov), що від угорської мови означає «рибник»), кляузи (старої загати з водою, за допомогою якої в минулому сплавляли ліс).

У літній період на високогірних полонинах масиву випасали худобу. Є дані, що на полонині Лисичий жителі села Требушани (зараз Ділове) випасали худобу понад 300 років. Молочні вироби (сири, вурду, бринзю…) доставляли з високогір’я до залізничної станції «Требушани» і потягом «Ясіня – Прага» відправляли до найбільших міст, де продукти з Карпат високо цінувалися. Після Другої світової війни край увійшов до складу СРСР. Довгий час вхід на вершини Мармароського масиву був закритий для відвідувачів, оскільки по хребту проходить державний кордон з Румунією.

Історічна довідка: у 1921 році була утворена Підкарпатська жупа KCST, в межах якої почав діяти клуб чехословацьких туристів. Його учасники власними зусиллями забезпечували на той час мінімальні умови для пішохідного туризму. Також для розвитку туристичного руху було задіяно великі міста Закарпаття: Мукачево, Ужгород, Рахів, Хуст, Воловець, Тячів, Великий Березний та Волове (Міжгіря). За короткий час, у горах, членами клубу KCST було збудовано загалом 17 туристичних притулків. На сьогоднішній день, не зберігся жоден із них…

Варто також зазначити, що станом на 1933 рік, зусиллями клубу чехословацьких туристів (KCST), в Закарпатських горах було промарковано в цілому понад 2000 км (!) гірських маршрутів. Найдовший із них, так званий «Ювілейний», був протяжністю в 343 км. А згодом, у 1935 році було надруковано карти/мапи цих маршрутів Підкарпатської Русі, автором яких був Jaroslav Dostal.

Туристичний комплекс Vaškova Chata на висоті 1560 м н.р.м. на полонині Лисича

“Вашікова хата” налічувала 12 кімнат, ресторан, номери та чисельні підсобні приміщення

Вперше унікальні куточки збереженої дикої природи Мармароського гірського масиву отримали спеціальний природоохоронний статус у 1907 році ще за часів Австро-Угорщини. У 1990 і 1997 роках частини території Мармароського масиву були включені до складу Карпатського біосферного заповідника. У 2007 році букові праліси Мармароського масиву площею 2244 га увійшли до об’єкту Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси Карпат”. В сучасний період унікальна збережена природа цього заповідного масиву вабить туристів з усього світу. Розроблені спеціальні промарковані туристичні маршрути. У того, хто хоч раз побував на вершинах Мармароських Альп, виникає непереборне бажання відвідати ці унікальні заповідні куточки ще раз.

N.B. На сьогоднішній день в Мармароських горах функціонує високогірний рятувальнно-пошуковий пункт “Marmaros Rescue Hut“, який знаходиться на полонині Струнги, що неподалік вершини Піп Іван Мармароський. Будівля притулку вміщує до 20 осіб. Оснащена електрикою, внутрішньою кухнею з газовою плитою та пічкою. Біля будинку знаходиться баня, в якій можна відпочити після насичених програм по скітуру чи походів у гори. Контакти: +38 098-57-79-740

_____________________________________________________________________________________________

 © Igor Melika, Історія Українських Карпат.
Текст: Волощук М.І. Історична довідка із книги: “Підкарпатська Русь у 1919-1939 роках

  • Vlasta Loya:

    Знала, з розповідей бабусі і фото, свого часу мій прадід Ян Схованек був президентом, чи як правильніше назвати, головою цього клубу в Рахові

  • Roman:

    Цікава історія. Але ж що сталося з притулком? Є інформація?

Залишити коментар