Слон – абсолютно унікальна і обдарована тварина. Він один з найбільших, сухопутних, соціальних тварин. Слони володіють музичним слухом і музичною пам’яттю, дуже сімейні та вірні, а тактильний контакт для них – надважлива складова комунікацій. І це – одна з небагатьох тварин, яка володіє самосвідомістю. Сила дорослого слона величезна. Силу слонів і їх природні навики активно використовують жителі Африки і Азії.
Давно відомий факт, для того, щоб слон служив людині, його ще маленьким приручають… до мотузки. Як? Маленьке слоненя прив’язують до товстого дерева міцною мотузкою. Слоненяті, звичайно ж, це не дуже подобається. Воно довго пробує всі свої сили, щоб звільниться, вирватися, позбутися від мотузки. Але тварина ще надто мала, і мотузка виявляється значно сильнішою його наполегливих зусиль. На подив, тварина досить швидко звикає до того, що… мотузка сильніше за неї. Проходить час. Слоненя виростає. Тепер це великий і могутній слон. Тепер, здавалося б, його ніщо не зможе утримати. Ніяка мотузка не владна над ним. Але… його прив’язують тією ж мотузкою. І слон – більше не перевіряє мотузку на міцність…
У житті людей відбувається те ж саме. Коли ми маленькі, ми повністю залежні від дій і рішень дорослих, залежні від суспільства і його повчання. Якщо ми робимо щось не так, нас карають, щоб ми не виходили за межі загальноприйнятих дорослих рамок. Нас «прив’язують» на таку ж «мотузку» слухняності та ідентичності, дають безліч свідомих і несвідомих установок. У дитинстві у нас мало сил, мало досвіду, мало розуміння, немає аналізу, немає грошей і можливостей їх заробити, немає сил протистояти або діяти, згідно нашому сприйняттю, а не згідно бачення дорослих людей. Але саме в дитинстві ми найкраще відчуваємо себе, свої пориви, свої переваги. Саме в дитинстві ми здатні дотримуватися їх, не дивлячись ні на що, пробувати, відчувати, проявляти непідробну цікавість, починати з нуля і вбирати наче губка все нове.
Проходить час, ми зростаємо, стаємо дорослими, набуваємо дорослий досвід, можемо самі за себе постояти, здатні самі приймати рішення, робити вибір, здолати будь-які вершини, які у кожного хоч раз в житті видніються, як маячки, на горизонті. Але… ми опиняємося пов’язаними все тією ж «мотузкою», все тими ж кайданами, до яких нас привчили, а ми звикли. Ми більше не відчуваємо, що не перевіряємо їх на справжню міцність, ми впевнені, що вони частина нас, частина нашого життя, і без них нам нікуди не дітися.
Ми звикли бути «прив’язаними»! Ми боїмося покинути створені в дитинстві рамки і закріплені в юності правила обов’язкової відповідності всім і всьому. І навіть дратуємося, якщо хтось рве свої «мотузки», йде своєю дорогою, вибирає свій шлях і наполегливо слідує йому, або раптом у дорослому віці хтось кардинально змінює життя, незважаючи на придушуючий і нагнітаючий громадський прес «прив’язаних» людей. Але ж завдання кожного – пізнати свій досвід, пройти свій шлях і зробити це гідно в сукупності інших шляхів і чиїхось життів. І стикаючись з досвідом кожного, поважаючи його, поважаючи вибір інших людей, не втратити свою стежку, проміняти своє унікальне життя на задані кимось параметри для вас, якщо вони більше не приносять вам внутрішнього задоволення, радості, які не розвивають і не рухають вас бодай трохи вперед.
Може, врешті-решт, варто переглянути свої обмеження? Може, варто пізнати свої справжні сили і можливості? Може, варто, буквально по-дитячому, не довіряти всім своїм «мотузкам»? Може, варто припинити прагнути бути «прив’язаним», і припинити ставитися до цього, як до чогось належного, лише тому, що нас так привчили? Щирий намір допоможе вам розрізнити ваші дійсні потреби, знайти, куди ведуть нитки ваших пут і позбутися від них.
Втім як би суперечливо це не звучало, але людина може дозволити собі все, крім того, що заборонила собі сама. Однак не кидайтеся в спекуляції на тему вседозволеності і інших лукавств розуму, що стримують і сковують вашу справжню волю. Глибина цієї здатності «дозволяти» вимірюється глибиною і пізнанням вашої душі, а не егоїстичним бажанням всього на світі. Усередині кожного є розуміння себе, своїх справжніх цілей. Всередині кожного із нас є сили, ресурси і підтримка для їх реалізації. Всі обмеження – тільки всередині нас самих, у нашій свідомості.
Не бійтеся бути зухвалими: подивіться, що вас тримає в цьому житті, що заважає зробити те, до чого лежить душа, йти туди, куди хочеться, і дотримуватися того, до чого лежить ваше серце. Памятайте, залежно від того, яким ви вибираєте себе сьогодні, від того, з якими людьми ви поділяєте свій життєвий простір і на що ви витрачаєте свій час, залежить та людина, якою ви знайдете себе в найближчому майбутньому!
____________________________________________________________________________________________
© Тетяна Варуха, «Приучены быть привязанными»
Ігоре, дякую за корисну статтю та особливо – за вдалий переклад !