З байдужістю – зело не пророста.
На жаль, бува – людське трухліє серце…
Якщо в криниці не дзвенить відерце, –
Вона травою й мохом зароста.
Вона – наче смертельна отрута, яка вбиває повільно, поступово проникаючи в середину людської душі. Ми вважаємо її дрібницею, а вона страшніша за лють, біль і ненависть разом взяті. Невже ми так звикли до неї? Байдужість. З часом вона породжує безвідповідальність, ненависть, зло і є однією з найтяжчих вад людини. Байдужість сягнула неймовірних висот і навіть дісталася вже самих вершин Карпатських гір!
Сюди вона потрапила разом з туристами, мандрівниками, природолюбами. Її приносять сюди ті, хто не уявляє свій вихідний день без «зеленого вікенду», ті, хто цілий рік з нетерпінням чекає відпустки, мріючи якнайшвидше поринути у царство синіх гір. Вона з’являється несподівано, слідом за іноземним туристом, у якого рік у рік зростає нестримне бажання опинитися у живописному світі Українських Карпат.
Здавалося б як може нашкодити звичайна людська байдужість цим непідступним велетам, які протягом десятків мільйонів років бачили і пережили майже все..!? Адже їм непідвладні ні сніг, ні дощ, ні вітер. Навіть сам Час не в силах позбавити їх волі і дичини природи. Як не дивно, людська байдужість дуже швидко спростовує цей стереотип. І зміни, що відбулися (відбуваються) в наслідок цього, вже на сьогодні мають занадто сумні наслідки з характерними ознаками ескалації екологічної, загальнодержавної проблеми. Екологічна ситуація, яка існує не тільки в Українських Карпатах, але і в цілому світі, настійно вимагає швидкої перебудови мислення людства в цілому і кожної конкретної людини зокрема, формування її екологічної свідомості, екологічної культури. Перш ніж взятися за перо, я і гадки не мав, що доведеться так «глибоко копати», аби донести до читача, хоча б у загальних, лаконічних тезах інформацію про загальнонаціональну екологічну загрозу.
Тема сміття і його утилізації чи не найактуальніша «болячка» сьогодення. Тому питання про відходи, що залишають після себе туристи подорожуючи Карпатами, цього разу взяло за «живе». Та перед тим хочеться зауважити, що даний екологічний огляд буде лише одним із прикладів існуючої проблеми, який стосуватиметься конкретної місцини, відвідати яку мені «пощастило» зовсім недавно.
За останні 5 років інтенсивних та різнопланових мандрів Карпатами, мені довелося бачити не тільки мальовничі пейзажі, панорами, споглядати та фотографувати кольорові світанки і вражаючі заходи сонця. Карпати, як цілісний живий організм, має також свої «болячки» та вразливі місця…
З 10 по 12 липня 2010 року, з групою товаришів, я вирушив у чергову ФОТОподорож Чорногірським хребтом. Одну із ночей було заплановано провести біля найвисокогірнішого озера Українських Карпат – оз. Бребенескул (1800 м над р.м.). Перед цим, чудо-озеро мені доводилось бачити тільки на фотознімках. До зустрічі залишалися лічені години. У глибоку впадину з розкішним озером ми потрапили під вечір, намочені грозовим дощем, виснаженні штормовим вітром. Хотілося швидше переодягтися в суху одежу, попити чогось гарячого і до заходу сонця ще встигнути зробити декілька знімків на фоні вечірнього Бребенескула. Та, щойно переступивши поріг цього оазису, всі бажання вмить зникли, загубившись десь в густому тумані. Жахлива картина, від якої рябило в очах, нагадувала міське сміттєзвалище, на відміну від намальованого в моїй уяві райського куточку. Шок!
Не приходячи все ще до тями та насторожено розглядаючи різносортний мотлох, ніяк не міг переконати себе, що я в реальному світі, який належить тобі і твоїм друзям, однодумцям, запеклим шанувальникам природи. Безперечно, наслідки таких дій, притаманні хіба що морально занедбаній людині. У горлі застряв комок жалю. В цю мить не було навіть образи на кривдників. Було просто боляче за спустошене довкілля людською бездушністю і чванством. Невже гори в чомусь винні? Хіба вони заслуговують на таке ставлення до себе з боку людей? Та й взагалі, чи можна таких людей після цього, називати людьми..?!
Довго не роздумуючи, формую «еко-команду», яка ретельно починає прочісувати кожен квадратний метр заповідної території. Впродовж двох годин вдалося зібрати бляшанок і пластикових відходів вагою щонайменше 10-12 кг. Велику кількість скла доводилось подрібнювати і хоронити під верхнім шаром грунту. Така ж участь чекала і бляшанки. Пластикові відходи прийшлося утилізувати за допомогою вогню. Решту сміття знесли до турбази «Заросляк».
Під час добродійної акції, до озера спустилася молода пара, хлопець з дівчиною, щоб заночувати. Подальший розвиток подій майже перевернув догори ногами мій внутрішній світогляд і змінив думку про людей, заодно привідкрив завісу таємничості на незрозумілу поведінку окремих горе-туристів.
Павлик, який приїхав сюди відпочити з Львівської області, неспішно розкладав свого намета, безперервно спостерігаючи за нашими діями. Прибиральники метушилися навколо його «домівки» з довгими пакетами в руках у дивакувато-незграбних позах. Я, наче курка у смітті, перебирав руками згаслу ватру, у якій мої попередники намагалися утилізувати навіть газовий балон від пальника! Через деякий час, цікавість бере верх і Павлик не витримує:
-А що ви шукаєте..? Пауза… Запитання просто збило мене з пантелику. На мить уявляю собі, наскільки ця людина далека від реалій. Наче звалився з іншої планети.
–Ми просто прибираємо сміття, яке залишили після себе «наші друзі», відповів я. Для Павлика це було ж таким незрозумілим, як і для мене його запитання… Мовчки продовжуємо прибирати територію: сплющуємо бляшанки, відокремлюємо «органіку» від «синтетики».
– Дивіться, навіть металічний термос викинули, вигукнув хтось із наших, тримаючи в руках блискучу знахідку.
–То мій термос, обурено озвався Павлик. ВЖЕ ХОЧ ТОГО НЕ ЧІПАЙТЕ..! Відчуття, ніби через моє тіло пропустили електричний струм.
–Справді, якийсь інопланетянин, знову промайнуло в голові. Та згодом, Павлик робить третю подачу, так би мовити фінал-апофеоз: тримаючи в руках купу паперових обгорток, він поважно підходить до нас, нахиляється і гордо висипає своє сміття до нашого переповненого відходами пакету…
Неадекватні та не до кінця зрозумілі дії з боку цього суб’єкту, лишній раз підкреслюють екологічну неграмотність сучасної молоді, яка під впливом найновіших досягнень технічного прогресу виростає огорнута повною байдужістю до всього справжнього, щирого і справді вартого уваги. Мабуть кожному із нас подобаються люди уважні, турботливі, здатні допомогти і словом, і ділом. Та останнім часом людям бракує вміння співчувати, радіти чи переживати за ближніх, а не лише за себе. Мимоволі виникає запитання, звідки взагалі береться байдужість до всіх і до всього: до близьких, до колег, до природи та й до самого життя? Напевно, джерелом цієї байдужости є той маленький вогник егоїзму в серці кожної людини, який поступово розгорається, після чого власне «Я» стає понад усе. То чи справді це проблема лише нашого часу, та й чи взагалі це проблема? У будь-якому разі байдужість присутня, і щоб її побороти треба починати кожному з себе особисто. Саме такими діями можна буде змінити не тільки себе – навіть весь світ!
Звичайно, на чистому ентузіазмі і «високій культурі» проблеми екології вряд чи вирішаться. Для цього потрібна підтримка з боку держави: чітка, цілеспрямована політика по збереженню Карпат та фінансування екологічних проектів. Державою повинні виділятися кошти на прибирання сміття, на облаштування стоянок, вивіз та переробка відходів за межі екологічних зон і т.д. Також варто зауважити, що у даному випадку абсолютно знехтувано пропагандою, а вона має величезну силу і може однозначно змінити ситуацію на краще! На одному із еко-форумів охоронці навколишнього середовища висунули пропозицію надрукувати наклейки для машин – свого роду агітки із закликами дотримуватись чистоти як вдома так і на природі. В Українських Карпатах не одноразово доводилось зустрічати доречні плакати «Забери своє сміття з собою». Хоча їх кількість можна порахувати на одній руці. Адже виготовляються такі агітки за рахунок громадських організацій, а інколи, навіть за кошти рядового туриста. Врешті решт існують ЗМІ, які теж не повинні залишатися осторонь цієї проблеми. Вже не кажучи про державу і відповідні структури, які б першочергово мали займатися наболілими екологічними питаннями.
Але, поки «там» прийматимуть рішення, ми з вами можемо потонути у бруді з власних відходів. Тому надія поки що тільки на нашу розсудливість та небайдужість. Як правило, кожна країна світу намагається боротися зі своїм сміттям власними силами і методами. Наприклад, влада Непалу посилила екологічні закони, внаслідок чого, альпіністи повинні обходитися зі своїм майном та сміттям обережніше – все своє приносити з собою назад. В протилежному випадку можна втратити заставу в 4000 долларів США. Безперечно, Карпати не єдині у своїй біді. Еверест – вважається найвищим смітником на планеті! Та знаходяться сміливці, які готові ризикувати своїм здоров’ям – йти в гори і спускати звідти сміття. Позбавлений байдужості японський альпініст Кен Ногучі з своєю групою ентузіастів-«сміттярів», регулярно піднімається на висоту 8000 м щоб очистити гори від зайвого хламу. За останні 10 років його команда спустила з Евересту близько 9 тонн непотребу! У свої 25 років Кен став наймолодшим підкорювачем найвищих вершин на семи континентах, що, разом з екологічної роботою, принесло йому заслужену славу, як на батьківщині, так і в світі.
Важко погодитися з твердженням, що природа стерпить від людини все тільки тому, що ми є її дітьми. Десь, може, в чомусь і стерпить. Але до певного часу. Давно пора подати руку допомоги навколишньому середовищу, яке стогне від нашого невігластва, черствості та байдужості. Адже те що ми збережемо сьогодні, те й будемо мати для майбутнього покоління: справжні гори або величезні гори сміття..!?
Лиш одного в житті не забувай:
Усе віднині: труд, твоє горіння –
В ядрі душі, в єстві твого сумління.
Усе віднині – світ, і час, і ти –
У вимірах твоєї доброти.
____________________________________________________________________________________________
Автор: Ігор Меліка © (Фото автора)
І люди про це теж мовчать…Був на Чорногорі на два дні пізнішше Вас, був шокований! З величезною радістю в душі і неперевершеними емоціями підходив до вершини Піп-Івна Чорногорського-і тут мене наче збило з ніг запахом нечистот біля обсерваторії…Зіпсувалось відчуття ейфорії відразу…
Ми йшли маршрутом : Піп-Іван Мармороський-Шеул-Стіг-п.Гропа-Піп-Іван Чорногорський-Дземброня-Гутин Томнатик. Кожен сміття забирав із собою. А словаки (нас було троє закарпатців і троє словаків)- лише й говорили що треба боротись із сміттям! треба щось робити! інакше буде біда! У них повага до природи трохи на іншому рівні(зокрема в тих шо були з нами)
В Мармороси люди ходять менше, і сміття там менше. Але одне місце мене вразило дуже. Перед підйомом на Піп-Іван, над п.Лисичою є хатинка лісників які збирають гроші за прохід по заповіднику. І зразу не далеко від неї, на самому пішнику-було стільки сміття що всі аж вскрикнули від обурення! І це за дві сотні метрів від хатинки!!! Пляшки від горілки були навіть красиво викладені, склалось відчуття що це самі лісничі це й роблять…судячи по їхньому вигляду.
Дійсно це велика проблема і з нею треба боротись!Якшо буде проводитись якась акція, або може ми з друзями шось заплануємо(а плани такі є) то треба обєднуватись, і діяти-поки не пізно!
З 4-го по 5-те липня також ночували на оз.Бребенескул. Також зробили невеличке еко-прибирання. Хоч ми нічого не зносили донизу, багато сміття спалили, бляшанки перепалювали і забивали в землю. Можливо ви їх і бачили. Не скажу що ми ідеально прибрали але судячи по ваших за тиждень назбиралось досить багато сміття. Стояла поряд з нами група з Кіровограду. Якось розговорився з дівчиною з тієї групи. Не памятаю вже дослівно, але коли мова зайшла куди дівати залишки у горах то здивував співрозмовницю тим коли сказав, що речі такі як скло забираю донизу. Бляшанки парепалюю і забиваю в землю, а все що горить спалюю.
Подібних прикладів мав багато і можна про це довго писати.
Моя думка – бракує розумної, дотепної реклами/інформації яка б заставляла людей задуматись і в той же час вчила як поводитись у горах.
Rostikrst: на рахунок іноземних туристів можу сказати наступне: не всі вони “безгрішні”. В той день, ретельно перебравши власноруч купу непотребу, серед вітчизняних відходів знайшлося багато іноземних обгорток, консерв і пластику польського виробника… Ідею про об’єднання, звичайно підтримую і навіть закликаю!
AK: БЛЯшанки вбиті в землю особисто виглубував із грунту (біля вогнища, але не перепалені, а зовсім “свіженькі”). Хоча не думаю, що це найкращий спосіб позбутися їх… Якщо відходи з металу не під силу забрати з собою (чужі, звичайно), намагаюся вирити хоч якусь маленьку яму для їх поховання. Відносно реклами теж згоден, вона діє! Не дарма ж, від малечі до пенсіонера – всі знають, що таке “Аріель”, “Снікерс”, “Орбіт”, “Афлубін”. Так само треба “зомбувати” і на рахунок екології: цифрами, ФАКтами, постійно наголошуючи, нагадуючи, попереджаючи!
Ігор М.: Добре коли є чим вирити ямку, а як немає? В землі бляшанка перегниває значно швидше ніж на поверхні (навіть не перепалена). Тому тупо взявши трохи більшого розміру камінець, бляшанка досить легко заганяється у землю. Ефект буде той же як і закопати. Головне аби не залишати бляшанку на відкритому повітрі, тоді дійсно вона гнитиме з десяток років.
Hаша наглядна проблема в тому, що дитина доїла снікерс, дала мамі чи татові той папірчик (бо дитину в школі вчили не кидати де попало), а батько тут же жбурнув на землю. що зробить наступоного разу дитина? та вчити всеодно потрібно, згідна…
контейнери для сміття ставити? хоча б на чорногорі…
і цікаво чому наші наші люди, коли приїзджають ТУДИ, там так не смітять?а ті, хто приїзджає до нас (ті ж поляки, як приклад)дозволяють собі те, чого не роблять вдома?
Прикро, що з кожним роком в Карпатах спостерігається все більше та більше сміття. Організовувати акції по прибиранню сміття можна, навіть потрібно, але корінь проблеми залишиться. Крім того акції зберуть небайдужих та свідомих людей, а скільки в гори йде осіб, які просто неусвідомлюючи залишають сміття, рубають живий жереп, та деревця. Потрібно якось достукатись до їхніх сердець та розумів, таким чином збільшуватиметься армія небайдужих до довкілля людей. Своїм прикладом, тільки ПРИКЛАДОМ, а не просто словами можна якось зрушити ситуацію.
Згоден з Вами! Всі ми не безгрішні – і українці, і словаки і поляки! Самі натикались на польське сміття по маршруту.
Я багато дивлюсь фото Карпат на різних сайтах, бачу як людям вони подобаються, навіть тим хто у нас не був. Хотілось би щоб кожен прийшовши в гори соромився кинути будь що не лише із-за своєї культури, але й тому що тут чисто!!! (сподіваюсь так колись буде)
Я сам з Великого Березного, більше часу живу в Ужгороді, недалеко від Вас. Так шо можна думати про реальні дії з боротьби проти забруднення наших з Вами Карпат!!!
Болюча тема! Недавно мимоволі стала випадковим свідком такої вуличної сценки: молода мамаша з дівчинкою дошкільного віку в центрі Ужгорода. Дитина доїла якесь там морозиво чи батончик і сумлінно потьопала до найближчого смітника, щоб викинути обгортку. Ще незграбні дитячі ручки якось не впорались із тим папірцем і він впав не у смітник, а біля нього. Дитя нагнулося, щоб підняти і зробити все як слід, а в той час гламурна мамаша на всю вулицю закричала: “Оставь, ты что, уборщица? Придет тетя и все убирет!!!” Напевно і в Карпатах всі з нетерпінням чекають цю міфічну ТЬОТЮ!
Здавалося, Карпати слугують свого роду “фільтром” від всякого бидла. Але ж ні! І туди воно просочилося! Якщо намітиться якась акція – я приєднуюсь!
Жаль меня рядом не было, я бы это Павлика бля сука, в тот термос бы и засунул…
Тут хоть вертолёт заказывай грузовой, шоб всё в кучу собрать и на нём вывезти с гор.
Если устроить правильный пиар – подключить небайдужих политиков и бизнесменов, а так же телевизоры какие нибудь типа 1+1 или СТБ то вполне себе такое реальное дело
особенно напередодні региональных выборов.
До болю прикро за наші Карпати через таких “людей”…..
Ми теж готові допомогти!!!
Світлана Бойчук: дурно ви, Світланко, берете людей в лапки. люди є люди – якими би вони не були, ви би то мусіли знати.
я бачу цю проблему дещо ширше. не конкретно в локації Карпатських гір і питання їхнього засмічення – ця проблема принаймі має рішення. з часом відійде прошарок людей, котрі випали з системи виховання загально-людських цінностей, тому що наразі до керма приходить покоління, на виховання которого у батьків і суспільства просто не було часу, тому що більш нагайними були питання де і що здобути попоїсти для своєї сім”ї. все більше людей починає перейматись глобальними проблемами людства і рівень свідомості зростає. і звичайно, величезна подяка і уклін до землі ентузіастам, котрі зносять сміття з гір і займаються його утилізацією.
я бачу глобальну проблему в тому, як правильно звернув увагу Ігор в першому коментарі, що споживання і попит зростає в геометричній прогрессії, як наслідок зростає виробництво і викид в атмосферу шкідливих речовин, відбуваються зміни клімату і винищення природних ресурсів, необхідних для виробництва все більшої і більшої кількості товарів – от де основна проблема – куда то всьо утилізувати і як зберегти природу від винищення? для виробництва можна використовувати вторинну сировину – та й то це дуже не просто, а як бути з ядерними відходами, наприклад… і т.д….? вот де питання…
Побалакаємо, хтось за собою прибере, хтось навіть за кимось! Хтось своїх дітей власним прикладом навчить (!) а хто вірить, що реально щось у свідомості трохи ширшого суспільства найближчого часу зміниться? Що хтось розкошелиться банально на кілька машин для вивозу сміття? Балакаймо, може легше на душі стане… ду-у-уже хочу, щоб мене десь невдовзі попрікнули в тому, що я помиляюся, але коли вже конкретно щось буде зроблено, а не знову воду в ступі потовкти.
manyaksfon: “побалакаємо, хтось за собою прибере” – вважаєте краще мовчати? Так, розумію, що ми, туристи, як маленькі комахи на фоні цієї глобальної проблеми. Але ми з вами, також є співучасниками цього лиха. Тому метою статті, першочергово, була пропаганда на підтримку чистоти в карпатських горах. Звичайно, воно виглядає як виховання маленької дитини – 100 разів потрібно повторювати що можна, а що ні… Та врешті решт, ми “дорослішаємо” і стаємо розумнішими, на що дуже сподіваюсь.
I мовчати неправильно. тільки є відчуття що ті, хто смітять цього читати не будуть.
та все Ви вірно робите. а я і того менше роблю.
я вже не раз про те, що бачу в горах, думала. і не тільки про сміття, а і про тих людей, що зустрічала і про кількість людей. я не так-то вже й давно в гори ходжу, але ще пам,ятаю говерлу відносно чистою і коли там можна було нікого не зустріти і в гарну погоду. звідки раптом стільки “туристів” скрізь? хто їх зараз хоч чомусь навчає? це не ностальгія за союзом (я його мало застала) ,а шкодування за тим, що все руйнуємо, нічого натомість не створюючи. дітей зараз організовано ніхто (майже) в гори не водить і не навчає і що з своїм сміттям робити (враховуючи тему розмови), і орієнтуванню, і навичкам колективного існування, виживання, і не розказують заодно про рослинки-тварин ,про історію і геологію… як нам колись. все впирається в гроші-час. порочне коло.
Дощ не дозволив мені допалити навіть чверті вмісту того пакету з іронічним написом “в похід”. Тому я звернулася до туристів, що саме спустилися до озера, з проханням продовжити кремацію, якщо вдасться розпалити багаття. Мені відповіли, що мають пальник і багаття розводити не збираються. Натомість, хлопець із дівчиною відгребли у свої сміттєві пакети значну частину сміття і пообіцяли забрати з собою. Дівчина при цьому голосно сміялася, зауважуючи, що вперше порпається у чужому смітті. Тож мені подумалося, що більшість людей так звикли жити на звалищах власних міст, що не помічають сміття і в горах. Звично не звертають уваги на неприємне. Тому, як на мене, замість ховати сміття, яке не вдається спалити чи забрати, в шпаринах між скелями, краще залишити на видному місці з написом типу “ХОЧУ В СМІТНИК“. Пам’ятаєте мультфільм, в якому один з братів наших менших, не пригадую, який саме, носив горе у клуночку, а інші лісові мешканці відгрібали собі потроху. І горе скінчилося, навіть на всіх не вистачило. Не обов’язково намагатися вирішувати проблему засмічення планети. Можна почати з окремої вершини, полонини, або ж власного під’їзду.
Привіт, Аня! Радий бачити тебе серед нас! Перш за все хочу висловити щиру подяку за допомогу та порозуміння. Справді, в той день, просто не реально було забрати з собою весь той непотреб. В не легких рюкзаках вже до того накопичилось чимало своїх відходів, тому довелося звертатися за допомогою до пересічних туристів.
Приклад з “горем у клуночку” дуже вдалий і тут важко не погодитись, що не обов’язково вирішувати проблему засмічення планети, просто кожному із нас, без примусових вказівок, потрібно мовчки відгрібати потроху із загальної купи, аж поки навколо не стане зовсім чисто!
Так, справді, проблема сміття стосується не лише Карпат. А статистика в першому коментарі, як вірно підмітив Ігор Бурбела цьому доказ! Весь світ просто кишить відходами. Так жваво пропагують, що китайці чи інші “живчики” своєю зростаючою популяцією нас витіснять, але це не так – сміття витісняє і тонемо ми, хай йому грець, у цьому ж ВЛАСНОМУ СМІТТІ 🙁
Ну а преценденти “свинства” в таких мальовничих кутках світу – лише підтверджують вище наведений сценарій “розвитку та прогресу” людства. Були з дружиною там з Ігорем і теж були приголомшені. Краса така, що “плюнути” ненаважишся. Одного не розумію: повну 1,5 літрову пляшку на гору винести можна, а пусту, яка вже нічого не важить і місця не займає, вже зась… Оригінально! Добре, згідний одна пляшка може і оригінально, але 100500 це вже попсово. Людино, ти так прагнеш бути оригінальною та не такою як всі – смітити попсово! Прибирай 🙂
Рекомендую повторити в кінотеатрах мультик WALL•E з безкоштовними сеансами, бо інакше наступна частина WALL•E стане документальною хронікою і можливо без хепі-енда.
“цікаво чому наші наші люди, коли приїзджають ТУДИ, там так не смітять?а ті, хто приїзджає до нас (ті ж поляки, як приклад)дозволяють собі те, чого не роблять вдома?”
–Теория разбитых окон — теория, сформулированная Джеймсом Уилсоном (J. Q. Wilson) и Джорджем Келлингом (G. L. Kelling) в 1982 году [1]. Согласно данной теории, если кто-то разбил стекло в доме и никто не вставил новое, то вскоре ни одного целого окна в этом доме не останется, а потом начнется мародёрство. Иными словами, явные признаки беспорядка и несоблюдения людьми принятых норм поведения провоцируют окружающих тоже забыть о правилах. В результате возникающей цепной реакции «приличный» городской район может быстро превратиться в клоаку, где людям страшно выходить на улицу.
Людству нічого доброго не світить з його зажерливістю, байдужістю і злом. У власних відходах воно виродиться, згниє і засмердиться. Природа з часом відновиться, а від людей і сліду не залишиться (згідно сучасних даних кожний вид ссавців живе приблизно 2,2 млн років). Людина ж значно прискорює свою загибель.