Струмки, як вісники весни і грай пташиний над гаями,
І, мов дитячі дивні сни, рожеві хмари над полями.
В душі прокльовується спів крізь маєво трави зелене,
Де, глянувши з-під синіх брів, всміхнувся пролісок до мене.
А журавлі летять, летять, бринить блакитна їх дорога.
Й п’янить мене до забуття цвітінь овеснення земного.
Топчу траву і талий сніг, іду просить в дерев причастя,
Аби у світ нести я міг розквітлу брость земного щастя.
____________________________________________________________________________________________
© Ігор Меліка, 2012
