Свидовецький масив – один з найпопулярніших хребтів наших Карпат, ходити в гості до якого, чесно кажучи, зовсім не набридає. По крайній мірі мені, то вже точно! Бо коли кличуть гори, я готовий видертись на будь-яку вершину, навіть якщо вона була підкорена N-ну кількість разів, для того, щоб отримати чергову порцію піднебесної свободи.
Похід був запланований на три дні, з моїми друзями з Рівного, Харкова та Мукачева. Перший день, класичним маршрутом, через Драгобрат, піднялися до підніжжя Стога (1704 м), де одразу і зупинились для невеличкої обідньої перерви. Погода була доволі сприятливою для мандрівки, якщо не враховувати той факт, що збиваючий з ніг туриста вітер, тут звичайне явище майже круглорічно.
Впродовж дороги сонце гралося з нами в схованки. І коли його світло проникало крізь товщу синьо-чорних хмар, на схилах плаїв вимальовувались дивовижні фактури-візерунки.
Траверзуючи стежкою г.Котел ми не могли не привітатись з Ворожескою, яка тримала у своєму полоні шматочок зими. Для тих, хто вперше побачив це „диво” посеред літа (20.07.09.) було справжнім сюрпризом. Впродовж весняно-осіннього періоду льодовик майже не тане, так як знаходится у глибочезному котлі. Сонце не потрапляє сюди, навіть якщо воно в зеніті. До того ж, глибоке урвище, з стрімкими схилами-стінами, захищають цей шмат льоду від будь-якого денного тепла. Через наші чудо-обє’ктиви ми навіть розгледіли, що там, внизу на снігу, бешкетувала молодь. До озера так і кортіло спуститись і по-дитячому, хоч на хвильку, пограти у сніжки. Але альтернативою наших мрій став Апшинецький „басейн”, біля якого ми і заночувати першу ніч.
Озеро Ворожеска (Свидовецький масив)
Озеро Апшинець (Свидовецький масив)
Це озеро стало улюбленим місцем ночівлі для багатьох подорожуючих. Адже про такі „комфортні” умови серед високогір’я можна лише мріяти: затишна стоянка, джерельна вода, дрова для вогню, плантації афин та брусниці і, навіть альпійська цибуля!
Allium schoenoprasum – (шніт, скорода, цибуля-різанець) абсолютно їстівний різновид дикої цибулі, яка зустрічається в Азії, Європі і навіть у Сибіру. Для вирощування, ця рослина потребує вологий грунт і, береги високогріного озера стали ідеальними умовами для розмноження цієї „делікатесної трави”. Молоде зелене листя, за смаковими якостями, нічим не відрізняється від звичайної городньої цибулі. Смакує по-особливому, якщо його вживати в прикуску з салом!
До вечора небо затягло хмарами. Виглядало на дощ. А як же світанок, зустрічати сонце?! Не втрачаючи оптимізму ми погрузилися в глибокий сон, з молитвою про сонячний ранок. Ранок, 5:30. Всевишній вислухав наші молитви і все-таки дозволив споглядати небесне світило, яке пробивалося крізь туманно-рожеве марево.
Згодом туман розсіявся і перед нами постала Свидовецька панорама. Хотілося споглядати цю казку і фіксувати кожен рух хмар на свою камеру. Але холоднючий вітер буквально приморожував пальці, які торкалися металічних частин фотоапарату, незважаючи на той факт, що на дворі літо… Покидаючи Апшинецький кар, далі наша дорога лежала до вершини гори Унгаряска (1708 м). Можливо, наша група змогла б пройти до самого кінця хребта, але густі чорні хмари не давали жодної надії на це і ми вирішили не ризикувати.
Сонце час від часу скупо посилало своє проміння на землю. Воно постійно плуталось десь високо в хмарах намагаючись дістатись до зелених схилів полонин та верхів. Коли все-таки хмари відступали, ми поспішали милуватися та фіксувати на камери велетенські схили Свидовця з його оксамитово- смарагдовими формами.
У підніжжя Малої Куртяски, залитої скупим денним світлом, зустріли невеликий табун коней. Ще пара кроків – і ми на вершині похмурої Унгаряски (1708 м над р.м.) з її кам’янистими кручами та виступами.
Коротка фотосесія і, вирушаємо на пошуки новго місця для ночівлі. Сонце продовжувало грати в схованки і коли в черговий раз виглянуло із-за хмар, на крутих схилах Догяски ми побачили ще один, але вже більший табун коней. Через годину погода різко змінилась. Небо почорніло, опустився туман, а із чорних хмар, які зачепилися за Свидовецькі верхи, пішов рясний дощ.
Роз’їзджена квадрациклами і “важкою” технікою дорога, розмокла і місцями здавалась непрохідною не тільки для пішого туриста, але навіть для чотириколісних монстрів”.
Втомлені від довгої дороги і промочені дощем, все-таки вирішуємо ночувати в горах і розбиваємо табір на невеликій сідловині між г.Стіг (1704 м) та г.Крачуневська (1686 м). Вечір. Зовсім не тепло. Зігрівала лише думка, що попереду вечеря, гарячий чай та сухий намет. Вночі дошкуляв дощ який не припинявся майже до самого ранку. Але прогнози синоптиків додавали оптимізму. І вже на ранок, нас радувало майже чисте небо і „молочні ріки” в далеких долинах.
„Добре те, що добре закінчується” – подумав я. Ми залишали ці величні гори, які на протязі трьох днів дивували нас своєю красою демонструючи свій характер та непідступність. Попереду чекав Драгобрат, купаючись у ранковому „білому морі” по-дружньому зустрічаючи мандрівників привітною, світлою дниною.
_________________________________________________________________________________________
© Ігор Меліка
Чудовий маршрут! Можливо Ви можете поділитися картами даного маршруту?