Коли приходить літо, майже кожен із нас починає відчувати особливий потяг до природи, мандрів, подорожей. І це не дивно, бо за час зимово-весняного періоду ми добряче засиділись у своїх домівках, офісних кріслах чи були погружені в якісь буденно-невідкладні справи. Але з теплом ми починаємо оживати. І, нарешті, наступає той момент, коли починається „велика міграція”.
Цього літа я і мій швагро Микола з Рівного, разом з родинами відправилися на „дикий” відпочинок в Прикарпаття, Косівського р-ну (Ів.-Фр. обл.) в присілок Віпчина, який розташований вздовж Сокільського хребта на висоті 660 м над р.м. Дуже кортіло пожити в гуцульській садибі, будучи її хазяїном хоч на декілька днів, щоб зповна відчути себе горянином.
12.07.09. Вранці із Закарпаття, через центр Європи (с.Ділове) вирушаємо до Косова, щоб забрати звідти провідника Ромку Печижака, який мав показати дорогу до нашої домівки. Але якщо зранку в м.Мукачево температура сягала за +30, то переїхавши через Яблунецький перевал на зміну шортам і шльопанцям прийшли кросівки і тепле вбрання. На Прикаратті дощило, +13. От і приїхали в літо, подумав я про себе… Довелось першу ніч заночувати у провідника, так як гірьска дорога рясно намочена дощем не була придатна для пересування автотранспортом.
Наранок врешті випогодилось і ми вирушили до с.Яворів, звідки дорога вела до Сокільського хребта, а далі до нашого присілка „VIPчина”. Проїхавши пару кілометрів завантаженою по максимуму автівкою по камянисто-глиняній дорозі, вимушені були припаркуватись на узбіччі, посеред лісу. Наступні 3,5 км до садиби тільки пішки! Зваливши на себе плєцаки, а в руки торби-відра-клунки-пакунки, прямуємо до місця призначення. Петляючи гірськими серпантинами та вузькими лісовими стежками врешті решт добираємось до дому! Деревяна гуцульська хата з широким квітучим двір-полем щиро зустріла своїх гостей.
Садиба розміщена на схилі Сокільських скал, під самим лісом і в присілку вважається останньою хатою. Далі – лише дикі гори і ведмеді. Найближчиі сусіди живуть за кілометр. А напроти будинку добре видно хребет який веде до Писаного Каменя.
Просто фантастика! Це саме те, про що ми так довго мріяли. „Подвіря” садиби нагадувало великий зелений острів який так і п’янив ароматом трав, квітів та свіжоскошеного сіна.
Всередині гуцульської вілли знаходились: кімната-спальня з піччю, розкішна окрема спальня з сіном і невелика комірчина.
Біля хати, між двома старими грушками знаходився „релакс-центр” який приносив втіху і задоволення не лише дітям, але й дорослим.
Несподіваним гостинцем посеред літа для нас стали три величезні черешні, з плодів яких наші хазяйки варили запшний напій та смачнючі пироги.
Впродовж спекотного тижня всі відпочивали за „вільною” програмою і займались улюбленими справами: хто в ліс по гриби, хто до потічка охолодитись, а хто по лікарські трави та ягоди.
А коли ніч поважно опускалася на гори, ми зручно розміщувались біля ватри і розспівували співанки замріяно вдивляючись в зоряне небо. Тільки легенький вітерець розносив по долині солодкий запах мяти та поволі заколисуав відпочиваючих біля вогню.
В один із таких романтичних вечорів ми влаштувати бограч-party і запросили на нього Печижака & Co. Посиденьки за казанком гарячого супу і декількома пляшками настоянок закінчились десь над ранок.
Взагалі, сама атмосфера в горах, де не існує хаосу і шуму, сприяє оздоровленню не тільки тіла, але й душі. А їжа, яку ми готували на печі та джерельній воді, смакувала по-особливому. Кожного ранку, поки не прокинулось сонце, я відправлявся до сусідів (що за горбами) за свіжим молочком та сметанкою якими полюбляли ласувати всі без виключення. Не кажу вже про неперевершені вареники з афинами, яких завжди комусь не вистачало…
Але наш відпочинок не обмежувався пасивним валяням на сіні чи гамаку. Серед тижня (16.07.09.) команда чоловіків взяла напрямок на г.Писаний Камінь (1221 м). Стартуючи з Буковецького перевалу, через квітучі пагорби, бадьоро чимчикуємо протоптаною стежиною догори.
Тут, з вершини перевалу, добре проглядається майже цілий Чорногірський хребет від Попа-Івана до Говерли. (На фото фрагмент хребта: Піп-Іван із Смотричем на дальному плані). Орієнтовно через 1,5 км., з лівого боку дороги, я побачив знайому хату, яку сфотографував ще у 2007 році, коли йшов цим самим маршрутом. На подвір’ї, як і 2 роки тому, знаходились люди. Просто за ці два роки вони („люди”) значно подорослішали і стали набагато самостійнішими.
Наступного разу обов’язково віднесу їм фотознімки! Трохи далі на цьому ж маршруті проживає ще один мій герой – Микола Михальчук, більше відомий як „Друг”.
З ним, на жаль, не вдалося побачитись. Його бабця сказала, що він з батьками, десь далеко в долині сіно перегортає і повернеться тільки під вечір.
Спекотний день поволі наближав нас до наміченої цілі. За декілька десятків метрів від вершини Писаного Каменя ми натрапили на афинові плантації. І за годину „начесали” повні торби „чорного золота”. Наївшись досита тої смакоти, ледве поповзли до загадкового кам’яного святилища.
Трохи з історії
Гора Писаний камінь розміщена на околиці села Верхнього Ясенова, що на Верховинщині. На вершині гори величезна скеля, покрита загадковими знаками і різними написами, серед яких виділяється рівносторонній хрест. На верхній площині цієї скелі також є чашоподібні ями.
Чашоподібні заглиблення – це давні язичницькі жертовники, причому, рукотворного походження. Вони були видовбані у скелі ще в прадавні часи, до народження Христа. Розміщені ями не хаотично, а в певній послідовності, яка має сакральне значення. У сиву давнину були люди, котрі знались на таємницях створення таких місць. Хрест теж давнього походження викарбуваний на скелі ще задовго до опришківських часів. Він символізує чотири сторони світу: Схід – Захід, Південь – Північ. У минулі часи, язичники на Писаному камені приносили в жертву Дажбогові людей. Пізніше, вже за часів християнства, людські жертвоприношення замінили на тварин та продукти сільського господарства, а як відпала потреба і в цьому, люди лише молилися до Бога.
На вершині гори Писаний Камінь
Язичницькі жертовники на г. Писаний Камінь
Це місце священне. На таких місцях є величезна біоенергетична сила, на таких жертовниках сильна біоенергія проходить. Перебування на вершині каменя сприяє процесу одужання, швидкому відновленню сил. Особливо сильно випромінюють енергію два великих жертовники. Справді, перебуваючи на верхівці скелі, відчуваєш приплив сил і якусь дивовижну душевну рівновагу.
Звичайно, щоб розкрити всі таємниці Писаного каменя потрібне його ретельне дослідження фахівцями різного профілю і тільки тоді можна сказати, що ж насправді являє собою ця загадкова вершина в Карпатських горах.
З вершини Писаного Каменя відкриваються чудові карпатські краєвиди якими можна довго милуватися вдивляючись в нескінечнну низку синіх гір зникаючу аж десь далеко за обрієм.
На зворотній дорозі гірський вітерець допомагав нам долати літню полудневу спеку, яка стояла в цих краях вже декілька днів. По дорозі додому ми завітали в Яворівське форельне господарство, де на вечерю придбали пару кілограм карпатської форелі. Вечеря і справді видалась святковою!
Літні канікули на Сокільському хребті наближались до кінця. В останній день перед від’їздом нам просто не хотілся покидати цей дивовижний куточок Карпат, який так глибоко запав у душу. Природа, гори, люди, побут – все стало настільки рідним і звичним, що зронити прощальну сльозу прийшлося кожному із нас. Літо, літечко – шматочок щастя, подарований нам цією дивовижною порою року, де живе справжня казка на самому краю світа.
____________________________________________________________________________________________
© Ігор Меліка
